На вулиці Європейській

Роздільна, вулиця, за новою назвою, Європейська, 21. Віднедавна тут ксьондз Ян (поляк Даргевич) відправляє службу для римо-католиків, чим нарешті ліквідовано тривалий час існуючу несправедливість.

Спочатку виникло бажання розповісти читачеві про те, як при храмі, цілком безкоштовно, здійснюється навчання всіх бажаючих польської мови, а також діє товариство українсько-польської дружби. Але, поспілкувавшись зі священиком, зрозуміла, що отець Ян заслуговує на більш детальну розповідь про нього самого, високоосвічену, прогресивну людину, яка вільно спілкується з допомогою чи не десятка мов, з широким світоглядом, досвідом спілкування зі знаковими особистостями світу. Людиною європейською. Ось якою вийшла наша бесіда.

– Отче Ян, сьогодні, коли наші народи йдуть на зближення та примирення та подолання кризи у стосунках через конфлікти і трагедії минулого, здається неоціненним втілення ідеї глибшого ознайомлення наших громадян з історією сусідньої держави. Отож, як Вас самого сприйняли в Україні?

– Перший рік я працював у Херсоні. Приїхав саме на момент відновлення церкви. Приміщення колишнього костьолу було зруйноване, тому відбудовувати разом з вірянами – католиками, треба було усе робити мало не з нуля. Уже тоді я полюбив Україну, людей за їх щирість, доброту, вміння відгукуватись на чужу біду. Ми разом відвідували хворих у лікарнях, незаможні родини, які потребують допомоги, поради тощо.

Одночасно я намагався навчати молодь історії народу, ліквідовувати прогалини через відомі обставини комунікації. Нащадки поляків-переселенців за радянських часів не з власної волі втратили і рідну мову, і мало знали про культуру свого народу.

Мені завжди подобалось спілкуватись з молодими людьми, здатними сприймати нове, прогресивне, неординарно мислити і щиро реагувати. Вони, юні, є не лише майбутнім країни, яка лише піднімається з колін і відстоює свою гідність, а також здатні швидше сприйняти, зрозуміти та оцінити те нове, прогресивне, що є у світі. Ці молоді паростки не мають такої історичної залежності від тоталітарної системи, як старші покоління. Польща у цьому плані більш прогресивна, має досвід подолання консервативних стереотипів.

– Хоча це й традиційне запитання, чи не могли б Ви розповісти чому обрали шлях священика, стали ксьондзом, назавжди позбавили себе мати дружину, дітей, пішли на самозречення?

– Особисто я з великої родини, де багато дітей, і я їх дуже люблю. У Польщі дуже сильні релігійні традиції, і я у своєму мальовничому містечку Евк на півночі країни, місцині з 7 чудес світу, разом з батьками, як і всі діти, відвідував церкву. У школі двічі на тиждень вивчав Закон Божий, а уже в середніх класах зрозумів, що Господь насправді близько від нас і відкриє себе для тих, хто цього хоче. Ще якийсь час дозрівав внутрішньо, і коли зібрався вступати до духовної семінарії, це ні для кого з близьких людей не стало несподіванкою. Моє внутрішнє переконання було глибоким та непохитним. Згодом служив у єпархії, у кафедральному соборі. Господь бажав, щоб я поїхав до України. Так отримав Роздільнянський приход, до якого входять кілька районів, у тім числі Великомихайлівський, Біляївський, Іванівський, Фрунзівський, аби дати змогу католикам повернутись до віри. Цього літа молоді віряни, у тому числі й з нашого району, у складі великої групи з України відправились до Польщі на традиційну зустріч молоді з Папою Римським Франческом, де ознайомляться з культурою дружнього народу, життям та побутом.

– Дякую Вам за бесіду. Про враження наших молодих земляків від незабутньої подорожі до Польщі розповімо на сторінках газети.

Ольга Ляшенко.

На фото: Ян (поляк Даргевич) крайній зліва.