Українська — це мамина колискова, бабусині історії, дитяче «чому?» і такі важливі сьогодні слова: «Як ти?», «Бережи себе», «Повертайся живим».
У ній — наша пам’ять, наш характер і наша сила. Вона звучить у домівках, школах, на вулицях і на передовій. Нею ми розповідаємо світові про Україну й пишемо власну історію.
Дякуємо всім, хто навчає української, досліджує її, пише й творить нею. І кожному, хто переходить на українську — нехай із помилками, зате з бажанням говорити.
Нехай українського слова щодня стає більше: у розмовах із дітьми, прочитаних книжках, повідомленнях друзям і наших щоденних справах.Говорімо, читаймо, пишімо українською. Наповнюймо її життям!
