24 червня в інфопросторі України з’явилась чергова “сенсація” – “Зеленський хоче/може звільнити голову СБУ Баканова”. Із посиланням на іноземне інтернет-видання Politico, українські інтернет-ЗМІ, а особливо – телеграм-канали, почали масово розганяти новину-гіпотезу, прикрашаючи її нібито власними інсайдами про те, що от-от …
Тільки у даному випадку є декілька варіантів як трактування інформації Politico, так і причини її появи саме зараз – через призму “кому вигідно?”. Баканова за останні два роки (призначений на посаду у серпні 2019 – ред.) “звільняли” мінімум тричі, а то й чотири рази.
Усі “звільнення” відбувались на фоні гучних заяв про “наявність корупції” в системі СБУ, звільнення екс-керівника внутрішньої безпеки служби Андрія Наумова у липні 2021, “невідповідність” діючого керівництва СБУ вимогам сьогодення, захоплення Херсону “з провини спецслужби”, “зникнення” Баканова з поля зору тих же журналістів у початковий період війни з росією (попри прийняту і відому непублічність, апріорі, керівників світових спецслужб) …
У приблизно такій послідовності видання Politico подає свій причинно-наслідковий зв’язок із аргументуванням очікуваного звільненням, при цьому посилаючись на власні джерела в Офісі президента Зеленського. Неназвані джерела, звісно, які, нібито, повідомили про відсутність Баканова на робочому місці в перші дні війни та звалили всю провину на останнього за захоплення Півдня України, незважаючи на об’єктивні обставини.
Натомість, ряд інтернет видань під кінець “дня новини” усе ж таки запропонував альтернативний варіант ситуації: уже за їх даними від джерел з Офісу президента, інформація про звільнення Баканова, поширена у інфопросторі, НЕ відповідає дійсності, Іван Баканов перебуває на посаді і не планує кудись “іти”.
Тут варто дуже коротко, залишаючи простір для маневру думки, спробувати розібратись – кому це вигідно? На простих прикладах і логічних висновках.
Отже, хто такий Баканов для Зеленського ? Першочергово – він не партнер по політичному проекту “Слуга народу”, Баканов – друг дитинства. З одного під’їзду/двору/школи. Друг. Якому довіряють. Довіра, збережена і перевірена десятиліттями, є базовою причиною, чому Зеленський призначив саме Баканова на посаду голови спецслужби.
Принагідно зауважимо, що спецслужба – це, першочергово, ІНФОРМАЦІЯ і ВИЯВЛЕННЯ ВНУТРІШНЬОГО ВОРОГА, а не планування військових операцій чи оборона територій. Тому керівник СБУ – це, насамперед, ДОВІРА і гарантовано прикритий тил першої особи.
Питання друге – оточення Зеленського в Офісі президента. Яке жодним чином не пов’язане із діючим президентом у далекому минулому, не пройшло “сито надійності”, є ситуативним і переважно політичним. Зеленський змушений був призначати в Офіс людей, які б допомагали йому реалізовувати державну політику по президентській вертикалі, пропонували альтернативні варіанти такої реалізації, насамперед – в інтересах держави. Чи справились/справляються вони із покладеними обов’язками – питання не цього матеріалу.
Однак. На певному етапі в Офісі почали формуватись свої внутрішні команди, які, попри конкуренцію у доступі до ресурсів, боролись, насамперед, за ДОСТУП ДО ПЕРШОГО. Мета: а) – донесення тієї інформації, яка вигідна “своїм”, б) – блокування надходження будь-якої іншої інформації, яка нівелює “вигідно подану”. Ось тут і криється, на нашу думку, першочергова причина усіх “звільнень” Баканова. Саме Баканов, виконуючи роль найближчого “таємного радника” і “страхового агента”, убезпечує президента від необ’єктивних або завідомо програшних кінцевих рішень, пропонуючи альтернативний погляд на ті чи інші гарно прикрашені “ініціативи” окремих “команд в Офісі”.
Має місце, по суті, підкилимна боротьба за “доступ до тіла”, і у випадку дискредитації Баканова та його перепризначення на іншу, менш наближену до Першого, посаду, зацікавлена сторона таким чином прибирає зайвий “фільтр” або поставить свій власний, який буде в унісон із покровителями нашіптувати президенту вигідні і узгоджені наративи.
Тут також вимальовується доволі цікава тенденція щодо систематичних “звільнень” голови СБУ: окремі сили регулярно “цього” хочуть, однак не можуть, а президент Зеленський “це” може, однак не хоче. Очевидно, у даному випадку бажання і можливості їх реалізації по різні сторони барикад абсолютно протилежні, а тому не варто будувати далекосяжні гіпотези і плани. Варто нагадати, що друзі здобуваються роками, а партнери по проекту, навіть владному, приходять і відходять.
Однаково, будь-яке кадрове рішення президента буде відображене у відповідному Указі…
Віталій Ковальов,
“Obozrevatel”
