Волонтерський рух як запорука нашої Перемоги

У рамках грантової угоди між Українською асоціацією медіа бізнесу та редакцією газети “Вперед” продовжуємо цикл дискусій на соціально важливу тематику сьогодення.  20 травня дискусійний майданчик для роздільнянців і про роздільнянців присвячувався темі «Волонтерський рух як запорука нашої перемоги». Поговорили про основні  напрямки діяльності місцевих волонтерів сьогодні, ключові завдання та те, як можна долучитися до волонтерського руху і де можна бути корисним землякам в умовах війни.

Гості заходу: начальник відділу культури Роздільнянської міської ради, координаторка гуманітарного штабу Наталія Кучеренко, голова ГО «Громада Роздільнянщини» Володимир Василенко, голова ГО «Розвиток сьогодення» Віталій Тимчик, волонтер, керівник волонтерського руху «Сильна Україна», підприємець Вадим Волощенко, секретар Молодіжної ради, студент­волонтер Денис Зейналов, швачка­волонтерка Яна Антоненко. Ведуча – Наталія Буковська.

Як працює гуманітарний центр у громаді, про отриману допомогу та основні напрямки роботи сьогодні

Наталія Кучеренко: Гуманітарний центр організовано, відповідно до рішення Роздільнянської міської ради. Ми працюємо з усіма волонтерськими осередками. Найвідчутнішу допомогу наразі отримуємо від обласного гуманітарного штабу. Вона спочатку надходить до Роздільнянського районного штабу, а потім вже розподіляється на громаду. Ми, в свою чергу, працюємо на старостинські округи.

Гуманітарна допомога, першочергово, йде військовослужбовцям та внутрішньо переміщеним особам. ВПО є не лише у місті, а ще й у селах. Далі дивимося по ситуації: є люди, які потребували допомоги і в мирний час, наприклад, малозабезпечені. Різні ситуації можуть статися в житті, кожен випадок розглядаємо окремо, бо не годиться відмовляти у допомозі людині, яка її дійсно потребує.

Наші роздільнянці – найкращі люди. Не очікували такої підтримки, такої віддачі від них, особливо в перші дні війни, коли ще не було налагоджено цей ланцюжок – хто, звідки отримує допомогу. Тільки варто було написати в групі, що щось потрібно, зразу йшов потік людей. Велика вдячність усім землякам. Зараз уже так не звертаємося, адже щось надходить від держави, щось від інших волонтерських організацій. І такої потреби звертатися до роздільнянців немає. Хоча окремі проблеми є.

Про основні напрямки волонтерської допомоги на теперішній час та різницю між волонтерським рухом 2014 та 2022 років

Володимир Василенко: 2014 рік, коли ми розпочали волонтерський рух, для кожного з нас і для багатьох роздільнянців він був чимось новим. Але то був досвід, який маємо сьогодні. Яка різниця між рухами 2014 та 2022 років? Великий плюс у тому, що сьогодні є багато волонтерських осередків. Кожен має свій напрямок та своїх людей: знайомих, близьких, пересічних громадян, які підтримують, і тому така велика мережа в районі.

Ми, насамперед, передаємо допомогу на Збройні Сили України та внутрішньо переміщеним особам, потім – інші категорії. Батальйон територіальної оборони – це нова компетенція ЗСУ, яка потребує підтримки, облаштування тощо. Що можемо, те робимо. Велика подяка роздільнянцям, які відгукнулися на заклик про допомогу ЗСУ. Ми допомагаємо різними речами, матеріалами, медикаментами, харчуванням, особливо в перші дні війни, коли ще не було налагоджено харчування військових. І до цього часу підтримуємо.

Проблема в тому, що не можемо закуповувати шоломи, це обмежено для нас. Якщо ми купуємо один, два, три шоломи, то, вибачте, це для української армії замало. Навіть для підрозділів тероборони ­ дуже замало. Так само бронежилети, але велика подяка тим, хто шив розвантажувальні жилети. Все йшло на фронт, навіть ті речі, які нам вдавалося знайти за кордоном, відправлялися на фронт, і це зрозуміло. Хлопці там воюють, і це їм вкрай потрібно. Підтримуємо зв’язок з гуманітарним центром. Відзначу, що велику гуманітарну допомогу ліками, продуктами харчування, дитячими речами надають Греко­католицька та Римо­католицька церкви нашого міста. Крім того, підтримують родини, які виїхали, наприклад у Польщу. Є сім’я Сиротюків (Тетяна Чегодар та Ірина Немцан), які, проживаючи в Польщі, займаються волонтерством. Від них вже отримали першу партію гуманітарної допомоги безкоштовно.

Так, як у нашому Роздільнянському гуманітарному центрі зустрічають людей, ­ треба бачити, знімати на камеру і показувати всій Україні, наскільки це з душею. Однак хотілося, щоб ми мали значно більший доступ до тих речей військових, які потрібні, бо можемо акумулювати кошти. Наприклад, ті ж бронежилети, медичні сумки тощо. 2014­2015 роки чим і відрізнялися, що в нас був доступ. Амуніцію купляли і передавали її в армію та добровольцям, які йшли захищати Україну. Зараз через волонтерів це майже неможливо. Або це має бути якась потужна всеукраїнська волонтерська організація зі зв’язками за кордоном. І вони ще можуть собі дозволити передавати військову амуніцію.

Про допомогу військовим від волонтерського руху «Сильна Україна», нагальні питання та патріотизм роздільнянських дітей, які хочуть підтримати фронт

Вадим Волощенко: Скажу, що здебільшого допомагають підприємці, оскільки я сам підприємець. Ми всі один одного знаємо, спілкуємося між собою. Комунікація в нас налагоджена, тому організуватися у волонтерський рух було нескладно.

Хочу підтримати Володимира Миколайовича: є гроші, вони збираються, а купити амуніцію неможливо. Ми вирішили, що потрібно налагоджувати зв’язок з роздільнянцями, які виїхали жити за кордон. Вони там шукають необхідні речі. Зокрема, у Великій Британії, Чехії, Словаччині, Польщі та інших країнах. Там є бронежилети, шоломи, розвантажувальні жилети тощо. Що знаходять, передаємо захисникам.

Відзначу, що зараз патріотично налаштовані діти хвилюються за ситуацію, військовослужбовців та Україну. Так, 14 лютого у доньки був день народження. Ми їй подарували дрон, але час був напружений. Вона виїхала до Польщі, а дрон так і стояв не розпакований. Вже з Польщі зателефонувала і сказала мені, щоб цей дрон передав на тероборону.

А ще у дворі збирається багато дітей. Частенько дають концерти, з прапорами та національною символікою, і за ці концерти ми з сусідами завжди даємо гроші. Тепер у дітей постало питання, як бути з цими коштами. Донька сказала, що хочуть у тероборону віддати. Відповів, що нехай ще збирають, а далі буде видно, що на них краще придбати і на що вистачить, бо просто так гроші не візьмуть.

Наталія Буковська: Гарний приклад і для інших дітей. Батьки ­ за глядачів та благодійників, які матеріально заохочують дітей. А потім за ці кошти можна підтримати військових і внутрішньо переміщених осіб. Крім того, психологічне розвантаження теж матиме місце, і дітей з родин ВПО можна залучати до таких заходів.

Що наразі головне для ГО «Розвиток сьогодення», волонтерського руху, створеного на базі організації, та яким чином здійснюється збір коштів, зокрема, на таку необхідну машину для військовослужбовців

Віталій Тимчик: Зрозуміли у перші дні війни, що слід налагодити комунікацію з місцевими мешканцями. На другий день створили групу в Viber «Волонтер Роздільна». Найактивніша фаза роботи припала на перші три тижні повномасштабного вторгнення. Через цю групу повідомляли про нагальні питання, надавали рахунки. За зібрані кошти купували все необхідне, починаючи з медикаментів. Найбільша частина грошей витрачена на тканину для пошиття розвантажувальних жилетів. Ніхто не знав, якою буде ситуація далі, та розуміли, що саме в перші дні потрібно працювати, бо бюджетні кошти не проводилися. Тобто, місцева влада допомогти матеріально не могла. Потрібен був час. По завершенні цих трьох тижнів, коли вже бюджет запрацював, і забезпечили більш­менш необхідним наші Збройні Сили України, наших співвітчизників, з’явився дещо інший підхід у роботі.

На теперішній час у нас триває допомога теробороні та ЗСУ, зокрема, роздільнянським хлопцям, які там служать. Це три об’єкти тер­
оборони і один ЗСУ, а також декілька стаціонарних блокпостів по області. Зв’язок тримаємо у телефонному режимі, коли щось потрібно ­ телефонують. Серед нагальних питань на одному з об’єктів ­ це допомога з питною водою, бо та, що там є, жорстка, на другому об’єкті ­ списки від ремонту машин до піддонів. А на один з об’єктів піддони вже завезли. Ще одне питання стосувалося закупівлі ліжок, вирішити допоміг міський голова Валерій Шовкалюк.

З приводу автомобіля – окреслю ситуацію, чому така потреба виникла. Військовослужбовців відправили у глибинку, доріг немає. Позашляховик потрібен для екстрених ситуацій. Хлопці самі зібрали 60 тисяч гривень, мені на картку прийшло 9 тисяч гривень і ще очікуються кошти. Ми знайшли один варіант за півтори тисячі євро, а його одразу забрали. Ми не встигли. Наразі шукаємо альтернативний варіант, щоб хоча б у дві тисячі євро вкластися.

До інших волонтерів поки що не зверталися. Хотіли б співпрацювати із зарубіжними волонтерами, але в статуті нашої громадської організації немає пункту, який направлений саме на волонтерську діяльність, прописаний саме розвиток міста. Хотіли внести цю зміну, аби співпрацювати з ними, але зараз цього не можна зробити. Міжнародна співпраця у нас прописана, але, на жаль, не на волонтерство.

Вадим Волощенко: У мене друг з Лондона дві машини передав на ЗСУ, вони коштували три тисячі фунтів, зараз це п’ять тисяч фунтів. Там є попит, це ринок, і він реагує. Війна у нас, а у них війни немає.

Про розвантажувальні жилети для військовослужбовців, складнощі при пошитті перших зразків

Яна Антоненко: Я не могла сидіти вдома. Шити вмію все. Почала з подушок, потім мене знайшли волонтери, і ми розпочали роботу над розвантажувальними жилетами. Зорганізувалися таким чином, що дівчата почали до мене ходити. 10­12 людей, не більше. Знаю, що у нас в місті є швачки і їх багато.

Наталія Кучеренко: Яна досконало розробила саму викройку розвантажувального жилета. Це дуже копітка робота. І донесла до інших, як правильно шити, бо були деякі неточності. Хлопці дуже задоволені залишалися і від них надходили гарні відгуки. Яна ­ майстриня своєї справи.

Віталій Тимчик: Починалось з мисливських розвантажувальних жилетів, але Яна вдосконалювала методу. Приємно, коли зустрічаємо роздільнянців, а вони одягнені ще у ті перші зразки.

Чи є проблеми з тканиною сьогодні

Яна Антоненко: Зараз таких проблем немає, тканина є, і є де купити ще, але буває не вистачає грошей. І вже немає людей, порозходилися. Розвантажувальні жилети зараз не так актуальні, потрібні медичні сумки. Їх не купити зараз, але можна пошити.

Коли сідаю шити, 12 годин не встаю. Ночами шию теж. Одній людині складно це, навіть, якщо є дівчата, які хочуть шити: треба знати машинку, мати бажання і розуміння того, що людина шиє і кому вона шиє. Було дуже складно донести деяким дівчатам, що вони шиють не спідницю, а для військового. На даний момент тканина є, та не вистачає рук.

Зараз сконцентровані саме на сумках для медикаментів. Вже все є, війна триває. Дякую людям, які несуть тканину, нитки, купляють за те, що в них є. Але матеріали швидко закінчуються.

Яким чином студентська молодь бере участь у волонтерському русі

Денис Зейналов: Молодь дуже активно стала проявляти себе після повномасштабного вторгнення російських окупантів. Багато роботи є непомітною. Перший аспект пов’язаний із тим, що дуже велика кількість комунікацій із закордонними партнерами, які потребують перекладу або оформлення документів, де на добровільних засадах студентська молодь долучається і застосовує свої знання і навички, аби вкласти їх у нашу спільну перемогу. Багато роботи у міжнародному контексті, часто проходять «круглі столи», конференції онлайн, іноді в офлайн режимі, з питань встановлення миру на нашій землі.

Зараз працюємо з представниками громадських організацій за межами України, які не займаються безпосередньо волонтерством, але в них є вихід на їхні локальні осередки.

Другий аспект — це безпосередня допомога на місцях. Якщо говорити особисто за мене, щодня щось різне трапляється. Іноді це окопи на блокпостах, іноді ­ логістичні питання, іноді ­ допомога в транспортуванні чогось. Наприклад, мій батько водій, і коли в перші дні війни постало питання привезти гуманітарну допомогу, то допомагали.

По студентському руху хочу додати, що в нас велика кількість студентів, які виїхали за кордон і звідти допомагають. Історія днями: одна моя одногрупниця сказала, що сидіти, склавши руки, не можна, звісно, шок, паніка, емоції, та вона вирішила влаштуватися на роботу і майже всю зарплату віддавати на благодійність.

Як допомагає Молодіжна рада

Денис Зейналов: У нас 25 людей. Представники практично з усіх старостинських округів. Є роздільнянці, які знаходяться в місті і займаються добровільно волонтерською діяльністю в дуже вузькому профілі за двома напрямками. Перше ­ це спорт, тому що пролунав запит від молоді, яка тут живе, і від молоді, яка є внутрішньо переміщеними особами, про те, щоб якось відволікатися від ситуації та покращити психологічний стан. Другий аспект ­ це допомога ДСНС. Знаю, що голова Молодіжної ради Юрій Поздняков пішов туди добровольцем. Вони проходять спеціальне коротке навчання й у випадку надзвичайної ситуації можуть допомагати вогнеборцям.

По старостинських округах робота ведеться безпосередньо на місцях зі старостами та гуманітарними центрами, які там є. Можу відзначити Виноградарський старостинський округ, у якому є наші представники. Там дуже потужний волонтерський рух, знаю, що вони і вареники ліпили, і гроші на амуніцію збирали, дуже багато роботи проводиться.

Хотілося б бачити більшу ініціативність і більшу активність від деяких членів ради. Але я прихильник гуманістичного підходу, з розумінням ставлюся, бо багато людей в перші тижні перебували в шоці. Вони не бачили війни на власні очі, але були настільки стурбовані, що навіть телефоном спілкуватися було важко, тому із розумінням ставлюся до ситуації.

Ми завжди готові допомогти. Впевнений, що слід краще налагоджувати комунікацію, тому що зараз вона трохи квола з багатьох причин. Зараз ситуація дещо стабільніша, сподіваюся, що почнемо налагоджувати роботу та вирішувати нагальні питання.

Підсумки дискусії та ключові звернення. Війна триває, і допомога постійно потрібна

Наталія Кучеренко: Всі наші внутрішньо переміщені особи потребують матеріальної допомоги. А ще вони потребують спілкування. Якщо ви знаєте, що по сусідству хтось живе із внутрішньо переміщених осіб, спілкуйтеся з ними. Тому що вони до нас приходять, мають контакти працівників. Але не завжди у наших працівників вистачає часу. Тому допоможіть їм у спілкуванні, при нагоді запропонуйте чашку чаю.

Крім того, плетемо сітки, як і раніше. Вільні руки завжди потрібні, це не складно. Дуже допомагає колектив ДНЗ “Ромашка”. Щодня завідуюча Олена Ловченко телефонує та запитує, чи є робота. Я відповідаю, що є. Вона направляє своїх працівників. Наші бібліотекарі теж приходять після обіду. Є пані Ольга, яка приходить щодня та плете, пенсіонерка.

Тканина потрібна, бажано, трикотаж зеленого та коричневого кольорів для стрічок, щоб плести. Основа є.

Звертаємося до всіх охочих допомагати: приєднуйтеся, долучайтеся, тому що дівчата теж втомлюються. Це не так важко, тут не потрібні кошти, просто трішки часу та уваги.

Володимир Василенко: Хочу подякувати всім підприємствам, керівникам підприємств, громадянам за кошти, які ми зібрали у перші дні війни, що дало можливість годувати військових і допомагати їм, зробити запас пального тощо. У перші дні війни людей було багато. О 12.00 у гуманітарному центрі була традиція: спільно виконувати Державний Гімн України.

Сьогодні допомога військовослужбовцям і ВПО триває. Заклик до тих, хто поїхав з Роздільної, але має таку можливість, проживаючи за межами країни, знайти доступ до місцевих волонтерів. Нам не потрібні у такій великій кількості речі, акцентуйте увагу на медикаментах, медичних засобах, тактичних окулярах, тактичних рукавицях, ті самі розвантажувальні жилети. Шукати конкретно те, що сьогодні потрібно. Нехай волонтерська допомога надходила б не такими великими обсягами, але вона була б дешевша при транспортуванні та необхідніша.

Маємо ще один напрямок: продовжуємо репетиції. Один концерт дали хвилин на сорок. Плануємо десь виїжджати. Виступати перед тими ж переселенцями, підіймати їм настрій. Потрібно пальне, яке б дало можливість пересуватися в межах району. Люди хочуть співати, грати, даємо їм цю можливість. Українці співають як у горі, так і в радості.

Віталій Тимчик:  Дай Бог, щоб війна не прийшла у наше місто. Але впливає саме той фактор, що у перші тижні люди хвилювалися, зараз змирилися, активність значно зменшилася. Ми поставляємо сьогодні те, що необхідно, і долучаємося, коли гострі питання виникають. Бо військовослужбовці отримують зарплату, амуніцію собі купують, інші необхідні речі, так не повинно бути.

Яна Антоненко: Звертаюся до тих, хто має бажання допомогти. Швачки потрібні, як робити ­ навчимо. Долучайтеся до цієї справи, адже нашим військовим допомога потрібна. Маємо гуртуватися, аби більше шити.

Денис Зейналов: Два напрямки визначено для волонтерської діяльності: це позашкільна освіта і робота з дітьми ВПО. Звертаюся до майстрів своєї справи різних напрямків з пропозицією скооперуватися та допомагати із соціалізацією внутрішньо переміщеним особам.

P.S. Волонтерський рух на Роздільнянщині з перших днів повномасштабного вторгнення потужно працює. У зустрічі брали участь не всі його представники, але бажання допомагати на Роздільнянщині неабияке. Молодь себе проявляє. Наприклад, Юлія Левенець ­ фотографиня, але теж стала волонтеркою. Проводить у місті фотосесії та інші творчі акції за донати, а зібрані кошти пересилаються на благодійність. Очільник Роздільнянського районного управління ДСНС України в Одеській області Олександр Яровий з початку війни активно сприяв та допоміг у залученні техніки на Роздільнянщину завдяки співпраці із зарубіжними партнерами. Прикладів можна навести чимало. Тож, не втрачаймо активності. Все буде Україна!


ДО УВАГИ!
РАХУНКИ ДЛЯ БЛАГОДІЙНИХ ВНЕСКІВ!
Номер картки голови ГО «Громада Роздільнянщини»
Володимира ВАСИЛЕНКА: – 5168 7422 4324 7610
Номер картки голови ГО «Розвиток сьогодення» Віталія
ТИМЧИКА: – 4149 4993 9181 0726
Номер телефону: Яни Антоненко (швачка) – 066-680-97-42


Наталія БУКОВСЬКА

Наталія БРОВАРСЬКА

 

Залиште свій коментар