У степанівській громаді добре знають голову ветеранської організації Андрія Павловича Волкова – поважну та шановану людину нашого краю, ветерана праці, активного учасника степанівського хору, поетичного клубу «Літературні обрії». Його життєва доля виткана долями своїх земляків. Тут він народився, живе з сім’єю, працює. Тут душа увібрала найсвятіші поняття зі словами любові – батько, мати, родина, друзі, земля…
Життєва історія людської долі Андрія Павловича розпочалася в трирічному віці, коли батько, обіймаючи сина, довго ніс його на руках до роздоріжжя дороги. Вона повела батька – тракториста, хлібороба, господаря – на війну, з якої він так і не повернувся…
На все життя запам’ятав малий Андрійко із села Новокрасне останню прощальну зустріч з батьком. Його міцні, мозолясті, роботящі руки і мабуть батькові слова, які він на той час не зовсім розумів, але душею запам’ятав на все життя, як слова із пісні «Виростеш ти, сину…». Згодом у спогадах він скаже: «Я все життя відчуваю поряд свого батька. Я живу своїм і його життям!». Це велика сирітська правда у долі Андрія Павловича, що батьківським прикладом поставила маленького хлопчика на праведне гідне життя.
Про спогади Андрія Павловича і пам’ять про батька не можливо було не написати такого вірша:
Розповідь сина про батька-хлібороба
На все життя запам’ятав
Дорогу рідного дитинства,
На руки батько мене взяв
І довго ніс до роздоріжжя.
Було так затишно мені,
Під рідний стукіт серця татка,
Як наче я вбирав тоді
Дитячим серцем душу батька!
Він так дбайливо пригортав
Своєю сильною рукою,
Тепло і міць у душу клав,
Що й досі все це відчуваю!
Від перехрестя трьох доріг –
Дорога на війну, у Вічність…
Віддав життя як захисник
За найдорожчу в світі цінність:
Життя відав за рід, сім’ю,
За рідний край, за Україну,
За поле, чорну пахоту,
На рушнику святу хлібину!
…Я все життя ось цим живу:
За себе і за свого татка.
Я – хлібороб і землю цю
Я так люблю, як рідний батько!
Сільське життя без чоловічих, дбайливих рук – важке. Змалечку, скільки себе пам’ятає Андрій, весь час працював. З чотирнадцяти років вже був трактористом, помічником на комбайні. Після армійської служби працював механізатором, згодом бригадиром овочівництва в Степанівському радгоспі. Не забував і про навчання. Здобув вищу освіту та працював парторгом у радгоспі. Чесний, справедливий, уважний до людей, здібний організатор, він завжди був на передовому краї. В селі активно проводилася суспільноінформаційна робота. Велика увага приділялася ветеранам війни і праці, проводилося безліч культурнопросвітницьких заходів у школі, у Палаці культури; плановозвітних засідань у радгоспі, сільраді; відмічалися свята врожаю обжинки, на полях виступали агітбригади; святкували Новий рік, День Перемоги та ін., де виступав Степанівський народний хор… Це була надзвичайно напружена дієва робота, з якою Андрій Павлович з честю і залюбки справлявся..
В непрості 90-ті роки не впав у відчай. Працював директором Будинку культури, зберігаючи його. Небайдужий до людей, маючи велике серце, ніколи не стояв осторонь. Понад 20 років Андрій Павлович очолює ветеранську організацію. І вже як пенсіонер, ветеран праці продовжує наполегливо працювати, опікуючись ветеранськими справами. Завжди зібраний, готовий прийти на допомогу, він переймається справами пенсіонерів похилого віку: вітає ювілярів – ветеранів зі святом, не залишає їх у сумні часи. Не жалкуючи свого часу, активно займається патріотичним вихованням молоді, вболіває за все, що відбувається в рідному краї.
Слід зазначити, що Андрій Павлович, маючи безліч заслужених нагород, бережливо ставиться до історії рідного краю повоєнного періоду та пам’яті про ветеранів війни і праці.
А ще Андрій Павлович дбайливий господар та гарний сім’янин. Місцеві старожили на все життя запам’ятали перше та єдине на той час безалкогольне весілля. Тоді їх вітали усі від директора радгоспу, працівників сільради, ветеранів з медалями до самих рідних родичів, сусідів, друзів. Саме радгосп допоміг молодій сім’ї з домівкою та земельним наділом. Згодом з’явилося двійко чудових діточок син і донька. Жили дружньо, в любові і взаєморозумінні все життя. Вже великими стали онуки і радують свого дідуся. Та не буває безхмарного життя. Не стало коханої дружини, яку оберігав до останньої хвилини, з якою душа в душу прожили понад 50 років.
Життя знову випробовує станом здоров’я. Та усі ми знаємо, що Ви, Андрію Павловичу, людина з великої літери і переможець! З великим людяним серцем, осяяною душею, з великою любов’ю до землі, до свого роду! Ви є справжньою Людиною сучасності, Патріотом і Героєм, нашим великим Другом вірним товаришем на все життя!
Дорогий, Андрію Павловичу! У Вас ювілей! Ми щиро вітаємо Вас з 80річчям! Бажаємо всього самого доброго, світлого, гарного в житті! Ми радіємо, що живемо поряд з Вами! Завжди раді зустрічам! Ви з нами, і від цього ми щасливі. Хай Бог береже Вас, дарує гарний настрій, здоров’я, успіхи у праці, щоб сердечко билося рівно, без напруги многії літа!
Ви син малої Батьківщини!
Приміть любов від нас в красі,
Вітання щирі, як світлини,
Хай буде радість у житті!
Хай з Вами буде щастя долі,
Здоров’я міць і цвіт весни,
Благословенні в мирі роки,
Приміть уклін наш до землі!
З повагою велика степанівська громада
