Син малої Батьківщини –  Андрій Павлович Волков

У степанівській громаді добре знають голову ветеранської організації Андрія Павловича Волкова – поважну та шановану людину нашого краю, ветерана праці, активного учасника степанівського хору, поетичного клубу «Літературні обрії». Його життєва доля виткана долями своїх земляків. Тут він народився, живе з сім’єю, працює. Тут душа увібрала найсвятіші поняття зі словами любові – батько, мати, родина, друзі, земля…

Життєва історія людської долі Андрія Павловича розпочалася в трирічному віці, коли батько, обіймаючи сина, довго ніс його на руках до роздоріжжя дороги. Вона повела батька – тракториста, хлібороба, господаря – на війну, з якої він так і не повернувся…

На все життя запам’ятав малий Андрійко із села Новокрасне останню прощальну зустріч з батьком. Його міцні, мозолясті, роботящі руки і мабуть батькові слова, які він на той час не зовсім розумів, але душею запам’ятав на все життя, як слова із пісні «Виростеш ти, сину…». Згодом у спогадах він скаже: «Я все життя відчуваю поряд свого батька. Я живу своїм і його життям!». Це велика сирітська правда у долі Андрія Павловича, що батьківським прикладом поставила маленького хлопчика на праведне гідне життя.

Про спогади Андрія Павловича і пам’ять про батька не можливо було не написати такого вірша:

Розповідь сина про  батька-­хлібороба

На все життя запам’ятав

Дорогу рідного дитинства,

На руки батько мене взяв

І довго ніс до роздоріжжя.

Було так затишно мені,

Під рідний стукіт серця татка,

Як наче я вбирав тоді

Дитячим серцем душу батька!

Він так дбайливо пригортав

Своєю сильною рукою,

Тепло і міць у душу клав,

Що й досі все це відчуваю!

Від перехрестя трьох доріг –

Дорога на війну, у Вічність…

Віддав життя як захисник

За найдорожчу в світі цінність:

Життя відав за рід, сім’ю,

За рідний край, за Україну,

За поле, чорну пахоту,

На рушнику святу хлібину!

…Я все життя ось цим живу:

За себе і за свого татка.

Я – хлібороб і землю цю

Я так люблю, як рідний батько!

Сільське життя без чоловічих, дбайливих рук – важке. Змалечку, скільки себе пам’ятає Андрій, весь час працював. З чотирнадцяти років вже був трактористом, помічником на комбайні. Після армійської служби працював механізатором, згодом бригадиром овочівництва в Степанівському радгоспі. Не забував і про навчання. Здобув вищу освіту та працював парторгом у радгоспі. Чесний, справедливий,  уважний до людей, здібний організатор, він завжди був на передовому краї. В селі активно проводилася суспільно­інформаційна робота. Велика увага приділялася ветеранам війни і праці, проводилося безліч культурно­просвітницьких заходів у школі, у Палаці культури; планово­звітних засідань у радгоспі, сільраді; відмічалися свята врожаю ­ обжинки, на полях виступали агітбригади; святкували Новий рік, День Перемоги та ін., де виступав Степанівський народний хор… Це була надзвичайно напружена дієва робота, з якою Андрій Павлович з честю і залюбки справлявся..

В непрості 90­-ті роки не впав у відчай. Працював директором Будинку культури, зберігаючи його. Небайдужий до людей, маючи велике серце, ніколи не стояв осторонь. Понад 20 років Андрій Павлович очолює ветеранську організацію. І вже як пенсіонер, ветеран праці продовжує наполегливо працювати, опікуючись ветеран­ськими справами. Завжди зібраний, готовий прийти на допомогу, він переймається справами пенсіонерів похилого віку: вітає ювілярів – ветеранів зі святом, не залишає їх у сумні часи. Не жалкуючи свого часу, активно займається патріотичним вихованням молоді, вболіває за все, що відбувається в рідному краї.

Слід зазначити, що Андрій Павлович, маючи безліч заслужених нагород, бережливо ставиться до історії рідного краю повоєнного періоду та пам’яті про ветеранів війни і праці.

А ще Андрій Павлович ­ дбайливий господар та гарний сім’янин. Місцеві старожили на все життя запам’ятали перше та єдине на той час безалкогольне весілля. Тоді їх вітали усі ­ від директора радгоспу, працівників сільради, ветеранів з медалями до самих рідних родичів, сусідів, друзів. Саме радгосп допоміг молодій сім’ї з домівкою та земельним наділом. Згодом з’явилося двійко чудових діточок ­ син і донька. Жили дружньо, в любові і взаєморозумінні все життя. Вже великими стали онуки і радують свого дідуся. Та не буває безхмарного життя. Не стало коханої дружини, яку оберігав до останньої хвилини, з якою душа в душу прожили понад 50 років.

Життя знову випробовує станом здоров’я. Та усі ми знаємо, що Ви, Андрію Павловичу, ­ людина з великої літери і переможець! З великим людяним серцем, осяяною душею, з великою любов’ю до землі, до свого роду! Ви є справжньою Людиною сучасності, Патріотом і Героєм, нашим великим Другом ­ вірним товаришем на все життя!

Дорогий, Андрію Павловичу! У Вас ювілей! Ми щиро вітаємо Вас з 80­річчям! Бажаємо всього самого доброго, світлого, гарного в житті! Ми радіємо, що живемо поряд з Вами! Завжди раді зустрічам! Ви з нами, і від цього ми щасливі. Хай Бог береже Вас, дарує гарний настрій, здоров’я,  успіхи у праці, щоб сердечко билося рівно, без напруги многії літа!

Ви ­ син малої Батьківщини!

Приміть любов від нас в красі,

Вітання щирі, як світлини,

Хай буде радість у житті!

Хай з Вами буде щастя долі,

Здоров’я міць і цвіт весни,

Благословенні в мирі роки,

Приміть уклін наш до землі!

З повагою велика степанівська громада

Залиште свій коментар