Війна забирає життя, а вони його – рятують. Успіх українських захисників залежить не тільки від їхнього бойового вишколу та досвіду, а й від рівня власної медичної підготовки та допомоги з боку кваліфікованого військового медика. Захисники часто називають військових медиків «янголами-охоронцями», адже саме від них залежить, чи вдасться врятувати пораненого бійця на передовій. Вони не мають права на помилку і розгубленість. Сьогодні, в умовах російсько-української війни, представники цієї професії вкрай затребувані.
Здійснюючи безперервне піклування про збереження та зміцнення здоров’я особового складу військ, участь у підтриманні постійної боєздатності, медична служба робить вагомий внесок у забезпечення бойової потужності та високої боєздатності Збройних Сил України. Героїня нашої розповіді – санітарка-стрільчиня Олена Брага – досвідчена спеціалістка, яка вперше зголосилася допомагати військовим ще у 2017 році, не змогла всидіти вдома, коли російський окупант прийшов на українську землю у лютому 2022 року. Але про все детальніше у матеріалі.
Родом Олена Брага з Щербанки, тривалий час проживала у с. Калантаївка і вже рік, як переїхала жити до Роздільної. За спеціальністю пані Олена – бухгалтерка, заочно закінчила Харківський фінансовоекономічний інститут, тривалий час працювала у сфері торгівлі.
У 2011 році Олена влаштувалася працювати в Одеський військовий шпиталь, цьому сприяв гнучкий графік роботи, адже на той час виховувала маленького сина. У 2017 році, під час проведення антитерористичної операції на Донбасі, уклала контракт та стала військовим медиком. Тому всього доводилося навчатися самій, читати багато теорії, навчатися у досвідчених лікарів, використовувати здобуті навички на практиці. А через рік її відкомандирували до Маріуполя, де був організований 61-й мобільний шпиталь. На той час це була друга лінія фронту, так звана «зелена зона», а до зони активних бойових дій («червона зона») було лише 8 кілометрів (від ред.- для розуміння: військові медики на передовій евакуюють поранених із поля бою, потім перенаправляють їх до найближчого медичного закладу (стабілізаційного пункту), де встановлюють рівень загрози життю та критичності поранення і, у разі тяжких випадків, відправляють у лікарні з відповідним обладнанням та спеціалістами).
– До роботи у госпіталі я боялася крові й ніколи не могла б собі уявити, що стану медиком. А тут, у Маріупольському госпіталі, мене ще й закріпили медсестрею за операційною. Скільки жахіття довелося там побачити. Хвилювалася за кожного хлопця, який до нас потрапляв з передової. Згадую, як одного разу привезли бійця з пораненням ноги. Видовище не для слабких нервів. Особливо важко було тоді, коли зрозуміли, що зберегти ногу хлопця неможливо і більше нічим допомогти не можна. Пам’ятаю ще один випадок. Так сталося, що під час мого перебування у Маріупольському госпіталі велися запеклі бої біля с. Гнутове (Маріупольський район, Донецька область). Відбувся потужний обстріл наших бійців ПТКРом (протитанкова керована ракета). До госпіталю доставили шістьох поранених. У одного була відірвана рука, у другого – важке осколкове поранення обличчя, інші – з багаточисельними пораненнями тіла. Найважчих направили до операційної. Я вистояла операції, але було вкрай важко морально, адже у нашій роботі найголовніше – відсікти емоції та ввімкнути холодний розум. Хлопців вдалося врятувати, а руку одного з них, на жаль, ні. Хоча лікар одразу прийняв рішення, що будемо збирати по частинках, але, як виявилось, це було неможливо, – поділилася спогадами пані Олена.
Згодом похитнулось і здоров’я самої Олени, і вона була вимушена повернутися до Одеси та пройти курс лікування. Після цього на службі у військовому госпіталі була ще півтора роки. А у 2020 році, важко перенісши захворювання на COVID-19, яке ще й ускладнювало поточні болячки, отримала інвалідність і пішла на пенсію.
Під час повномасштабного вторгнення російської федерації на українську землю Олена не змогла всидіти вдома і вирішила знову присвятити себе військовій службі. Так, з 1 березня повернулась до лав Збройних Сил України – у медичну службу.
Сьогодні Олена – санітарка-стрільчиня. Це та людина, яка надає першу медичну допомогу у так званій «жовтій зоні». До обов’язків входить евакуація поранених, екстрена підтримка тощо. Іноді не вистачає необхідних лікарських засобів чи обладнання, аби кваліфіковано допомогти, тож доводиться використовувати підручні матеріали. Справа важлива, де відлік іде на секунди. І від швидкості реагування залежить життя поранених.
– Я спочатку думала, що буду у помічниках старшого медпрацівника. Однак виявилось, що такої категорії військових дуже не вистачає, тому довелося приступати до роботи та організації процесу у медичній сфері військового формування. У перші дні надходило чимало вимог та рекомендацій щодо медичного забезпечення військових, наявності переліку відповідних медикаментів, аптечок у кожного військового тощо. А у мене, коли я приступила до роботи, на руках був лише один комплект медичної аптечки і той з неповним переліком лікарських засобів. Почала налагоджувати зв’язки з волонтер-ськими організаціями для забезпечення всім необхідним. У перші дні до зборів активно долучалась місцева громадськість. Окремо хочу відзначити Ольгу Василенко, яка допомогла зібрати базові лікарські засоби для надання першої медичної допомоги. Відправляли заявки на найнеобхідніші препарати до одного з обласних волонтерських центрів. Коли поїхали забирати, нас забезпечили навіть більше, ніж ми просили. Хочу подякувати лікарціневрологині з Одеси Вікторії Варламовій, яка допомагала не лише медикаментами, а й надавала слушні поради, консультації. Згодом, спільно з нашими військовими, облаштували медпункт, де вони мають можливість отримати медичну допомогу. Вдячна всім, хто відгукнувся на наші прохання. З волонтерськими організаціями постійно підтримуємо зв’язок. Наразі забезпечені найнеобхіднішим, – прокоментувала Олена Брага.
Налаштуватися та відволіктися, набратися сил на новий день Олені неабияк допомагає вишивання. Займається цим ремеслом вже давно, однак після повномасштабної війни не вистачає часу та сили займатися улюбленою справою. Однак вже є ціла колекція робіт. До речі, пані Олена неодноразово брала участь у виставках наших місцевих майстринь, проводила й свою власну під назвою «Творю від серця і душі».
– Вишивання мене дуже заспокоює, концентрує на позитивних думках. Більше за все полюбляю вишивати ікони, картини на біблейську тематику, однак серед робіт є й квіти. Кожна з вишивок у мене займає чільне місце в оселі. Пам’ятаю, коли стало відомо про оголошення повномасштабного вторгнення, з сім’єю почали збирати тривожну валізу. Зазвичай всі люди першочергово думають про документи, речі, мої ж думки – як зібрати свої вишивки. Справа в тому, що багато з них у мене оформлені у рамочки, які б займали багато місця. Тож, якщо б довелося їхати з дому, то я б їх звідти повитягувала, але однозначно забрала б із собою. А так, дякувати Богу, у нас все спокійно, тому вони й надалі радують око моєї родини, – зазначила співрозмовниця.
До речі, Олена виховує трьох синів – Дмитра, Дениса та Вадима, старший з яких теж не міг спокійно спостерігати за тим, що відбувається в країні, і долучився до Збройних Сил України.
Серце пані Олени болить не лише за своїх синів, не лише за бійців, а за всю Україну.
– Я вірю в нашу перемогу, вірю в ЗСУ, вірю, що все у нас буде добре. Ми обов’язково вистоїмо та будемо жити у цілісній, суверенній та квітучій країні, – підсумувала нашу зустріч пані Олена.
Ось так вийшло, що у нашій землячці поєдналися різни таланти і особливо такий важливий в наш час професіоналізм стійкої та безстрашної військовослужбовиці.
Наталя БУКОВСЬКА
