Пам’яті Олександра Перепелиці

Один за одним йдуть у Вічність наші захисники-земляки, поповнюючи Небесне військо… Вірній військовій присязі, виявивши стійкість та мужність, 28 серпня 2023 року під час виконання бойових завдань із забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації на території Серебрянського лісництва у районі населеного пункту Кремінна (Луганська область) загинув мешканець м. Роздільна, командир мінометного взводу І роти спеціального призначення (на бронетранспортерах), лейтенант

ПЕРЕПЕЛИЦЯ Олександр Олександрович (1997 р.н.).

5 вересня земляка-Героя небайдужі роздільнянці зустрічали гідно, з почестями у м. Роздільна. Біля Роздільнянського Палацу культури настоятель Новоукраїнського храму Святого Різдва Богородиці провів поминальну панахиду за загиблим. Від імені керівництва Бригади Національного полку України «Азов» до присутніх звернувся штаб-сержант Едуард Юрченко:

«Хочу висловити слова співчуття рідним і близьким Олександра. Розумію, у такий момент важко знайти слова розради, дуже важко, але… Дякуємо вам за таку людину, за справжнього чоловіка, справжнього українця. Якби не такі як Олександр, то Україна просто вже зараз не існувала. Спробуємо, все ж таки, знайти ці слова розради в цю важку хвилину.

Він пішов зовсім молодим, міг ще багато зробити, міг прожити дуже довге, цікаве, насичене життя… Але за ці роки, які були йому відпущені Господом, він зробив дуже багато, він досяг набагато більше, ніж інші досягають за декілька життів. Він отримав повагу і довіру бойових побратимів, він прожив життя, яке було наповнене сенсом, бо він боронив Україну і боронив свою малу Батьківщину. Бо ворог, він не просто воює проти великої абстрактної України, не просто воює проти наших національних інтересів.

Рило московсько-більшовицького звіра, скривавлене, воно лізе, в тому числі, і сюди – на Одещину. І вони не зупиняться, і вони нам, українцям, ні одного клаптика нашої землі не дадуть, де б ми могли жити в спокої. Ми станемо або жертвами, або вигнанцями. І це стосується всіх, просто хтось це усвідомлює, а хтось ні. Олександр це усвідомлював на повну силу. Зараз прийшли такі страшні часи, коли українські військові воюють не тому, що виникло протиріччя між державами, а для того, щоб не дати спалити власну хату, зґвалтувати кохану, повбивати тих, кого любиш. Олександр захищав тих, кого він любив, своє рідне місто, кожного з нас. Був сенс в його житті, яке було наповнене змістом. Був сенс і в його смерті – це була жертва за тих, кого він любив. Йому є, що сказати на останньому суді перед Всевишнім. Він з гідністю може дивитися в очі своїм предкам, Героям нашого народу, святим нашого народу. З гордістю будуть зустрічати вони такого сина, а ми повинні подумати про інше.

Всі ми мандрівники на цій землі. Кожен з нас тут зовсім ненадовго. Скільки відпущено людського віку? Якісь десятки років. На 85 чи 25 років на фоні Вічності – це смішно. Ми зовсім недовго тут живемо. І питання в тому, що ми заберемо із собою по той бік? Він гідно пройшов свій життєвий шлях, він гідно пішов у Вічність. А ми повинні зрозуміти те, що рано чи пізно ми теж перейдемо цю межу. І ми повинні подбати про те, щоб нам теж було з чим іти у Вічність. І щоб не соромно було дивитись в очі Олександру та його загиблим побратимам. Тому що, якщо такі люди віддають свою молодість, своє життя, свою смерть заради кожного з нас, ми не маємо права програвати цю війну. Тоді буде соромно помирати, і що саме страшне – соромно йти у Вічність. Ми не можемо цього допустити. Кожен з нас, і той, хто вже одягнув військову форму, і той, хто допомагає нашому війську. Це наша спільна відповідальність і наш обов’язок перед загиблими Героями. Слава Україні!».

Також слово мали секретар міської ради Тетяна Антонова-Левченко та голова ГО «Громада Роздільнянщини» Володимир Василенко. Попрощатись з Героєм прийшли не тільки його бойові побратими, родичі, знайомі, представники влади, а й геть незнайомі люди, в чиїх серцях ця втрата відізвалась безмежним горем.

Під час поховання на місцевому кладовищі бойові побратими Олександра спільно з громадою зачитали вголос Молитву українських націоналістів. Щирі співчуття рідним і близьким загиблого земляка-Героя.

Ім’я Олександра назавжди вписане в історію Роздільнянщини, як і імена всіх тих, хто віддав найдорожче – життя за те, щоб кожен з нас отримав право жити. Герої не вмирають. Це не просто слова. Їхня душа відчувається в кожному нашому подиху, в кожному стукоті серця. Вони залишаються з нами – щоб ми пам’ятали, якою ціною заплачено за кожний наш ранок, за кожний день. І щоб не пробачили. Ні ми, ні наступні покоління. Вічна слава Героям!

Залиште свій коментар