«Тато, я в Україні!»
Найдорожчі та найрідніші люди для батьків – діти. На жаль, повномасштабна війна з орками щодня приносить в родини українців трагічні звістки про смерть їх синів чи дочок, які мужньо воювали проти рашистів, поклавши на вівтар Перемоги найдорожче – своє життя. Ніколи тепер їхні діти не зателефонують і не приїдуть.
Ніколи більше батьки не почують рідний голос, не обіймуть, не подякують за турботу, не посидять разом за столом на кухні… Життя їхніх синів та дочок обірвала війна з росією, що триває з 2014 року. Найважче для батьків – ховати свою дитину, яка загинула, захищаючи кожного з нас. А яке життя далі у них, після розпачу, болю і виплаканих сліз ?
Про долі сильних та мужніх земляків-Героїв ми й надалі розповідатимемо на сторінках районної газети «Вперед», аби ніколи у пам’яті нащадків не зникли імена тих, хто віддав своє життя заради Перемоги, заради мирного неба над нашими головами.
Михайло Фокша народився 18 червня 1987 року в Молдові с. Плоп-Штюбей. Згодом родина хлопця переїхала в Україну та оселилася в с. Щербанка, де маленький дворічний Мишко пішов у дитячий садок. У школу пішов у с. Буцинівка, куди знов переїхала родина, щоб оселитися там назавжди.
По закінченні школи поїхав у Миколаїв до рідного дядька, де навчався на шофера. Згодом там же і влаштувався на роботу водієм.
На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Михайло отримав повістку і одразу потрапив у Миколаїв у складі національної гвардії для оборони міста від рашистів. Михайло був одним із наших відважних захисників 77-ї бригади десантно-штурмового батальйону, якому випала доля потрапити на навчання у Великобританію. Там йому пропонували вивчитися на снайпера, бо мав успіхи у стрільбі, а ще мав поглиблені знання у медицині, саме тому в Україні в своєму підрозділі він був бойовим медиком.
Перебуваючи за кордоном, наші хлопці завжди переглядали новини з України, вболіваючи за рідну країну, переживаючи за своїх близьких. Батько, шуткуючи, сказав синові: «Мишко, попроси командира, хай і мене візьмуть на навчання у Великобританію», на що син відповів: «Ти, батьку, вже відвоював своє, хай тепер молоді воюють…».
Після повернення в Україну з Великобританії Михайло брав участь у визволенні Херсона від орків. Батько здогадався, що син саме там, коли Михайло повідомив, що вони на човнах піднімаються вгору по Дніпру. Згодом цю здогадку підтвердив син, розповівши батьку, з якою радістю їх зустрічали херсонці. Взагалі, як зазначив пан Іван, син був дуже скритний, ніколи не розповідав ніяких подробиць про свою службу, але завжди говорив, що у нього все добре. А на питання, де він знаходився, відповідав батькові: «Тато, я в Україні!».
31 грудня 2022 року батько зателефонував синові, аби привітати з прийдешнім Новим роком, син відповів, що наразі зайнятий, а як звільниться, зателефонує. Але батько так і не дочекався дзвінка від сина… Не отримала відповіді на вітальне повідомлення від Михайла і дружина батька Ганна, хоча зазначила, що він продивився СМС-ку. Вітала пані Ганна Іванового сина і з Різдвом Христовим 7 січня , але теж так і не отримала відповіді.
24 січня 2023 року пані Ганні зателефонував Буцинівський староста Микола Марциненко і сказав, що надійшли папери про те, що Михайло Фокша зник безвісти. Згодом ці папери приніс батькові Михайла майор Подлівайлов. Протягом місяця рідні за допомогою небайдужих людей намагалися розшукати військовослужбовця Михайла Фокшу. Батько до останнього не вірив, що Михайло загинув, аж поки на власні очі не побачив сина у морзі в Бучі. Він навіть не знав, де перебував син під час своє загибелі. Потім тіло Михайла доставили в Одесу, а звідти 24 лютого 2023 року – в с. Буцинівка, де з усіма почестями поховали на місцевому кладовищі.
«Я дуже вдячний людям, які допомогли знайти сина. Звичайно, хотілось побачити його живим і здоровим… Але добре, що він тут, поруч з нами і у вільний час ми можемо навідатись на його могилу,» – зазначив, витираючи скупі чоловічі сльози, пан Іван.
У Михайла підростає син Іван, йому п’ять років. Наразі він зі своєю матусею, громадянською дружиною Михайла проживає в Польщі. Дідусь Іван радіє, що у нього є онук – Іван Михайлович Фокша, але жалкує, син не встиг одружитися з Настею.
За словами батька, у планах сина була, звичайно, зустріч після Перемоги у Буцинівці, куди він мав привезти і свою Настю, і свого синочка. Жінки займалися б по господарству, а чоловіки пішли б на рибалку. А ще Михайло планував продовжити військову кар’єру, вступивши після Перемоги до вишу та вивчитися на офіцера. Та не судилося…
Михайло Фокша, старший медик взводу, проходив службу в десантноштурмовому батальйоні. Загинув 9 січня 2023 року у районі м. Соледар Бахмутського району Донецької області у результаті жорстоких бойових дій.
Згідно з Наказом Головнокомандувача ЗСУ від 21.02.2023 року № 361, Михайла Фокшу нагороджено почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Сталевий хрест» (посмертно). Почесну відзнаку батькові Героя – Івану Васильовичу – влітку 2023 року вручили Роздільнянський міський голова Валерій Шовкалюк та представник Роздільнянського РТЦК та СП.
Лариса ЗАБЛУДНЯК (текст)
Наталя БУКОВСЬКА (відео)
