Найвища нагорода за працю – слово «Дякую!»

До Міжнародного дня кухаря і кулінара  (20 жовтня)

Професійне свято кулінарів і кухарів – порівняно молода подія. Свято було засновано лише в 2004 році. Це відбулося за ініціативи та активної участі Всесвітньої асоціації кулінарних співтовариств, до якого тоді входило вже близько восьми мільйонів представників прекрасної кухарської професії з безлічі країн світу. Перші кухарі з’явилися на землі, безсумнівно, з появою самого людства. Це не просто професія, багато хто цілком справедливо називає її мистецтвом. З одного боку вона вимагає ретельної точності, з іншого – творчості, щоб придумати оригінальний рецепт або прикрасу на страву. Приготування їжі – це унікальний процес, скаже будь-який кухар. Рецепт є лише якоюсь загальною картою приготування страви. Смак, вірніше баланс смаків, тонкощі і момент, коли необхідно робити ті чи інші дії з продуктами і приправами – це ціла симфонія. Професійний кухар, як диригент, успіх якого залежить не тільки від його знань і досвіду, але і від особливого таланту і чуття. Чимало представників цієї смачної професії є і на Роздільнянщині. У день професійного свята кухарів та кулінарів ми поспілкувались і з професіоналом своєї справи, чудовою, з активною життєвою позицією жінкою Віорикою КРЕЧКІВСЬКОЮ.

         За час своєї роботи Віорика Василівна відзначена багатьма грамотами та подяками від керівництва району та області за вагомий внесок і організацію чималої кількості заходів, що проводились на теренах Роздільнянщини, за доброзичливе ставлення, якісне обслуговування та смачні страви. Ми розпитали пані Віорику про тонкощі професії та її становлення як кухаря.

         Чому Ви прийняли  рішення присвятити себе саме цій професії?

          – Взагалі-то я планувала навчатися банківській справі, як і моя старша сестра, адже за своїми здібностями полюбляла точні науки. Однак на той час (у 80-ті роки) був дуже престижним Кишинівський технікум радянської торгівлі, і мати мене направила навчатися саме туди. Мені сподобалась професія кухаря, я швидко освоювала усі технологічні процеси і закінчила навчальний заклад з «червоним» дипломом. Після навчання мене направили працювати завідуючою об’єднанням у м. Тирасполь, де готували обіди першим особам. Потім вийшла заміж, завагітніла. Під час декретної відпустки разом з чоловіком переїхали до Роздільної, адже тут нам батьки побудували дім. Так у місті і залишились. Після декрету мене запросили працювати на завод «Гідропрес», де обіймала посаду завідуючої виробництвом, допоки він не припинив своєї діяльності. А вже після реконструкції Роздільнянського НВК № 1 з 2004 року стала кухарем у шкільній їдальні. З того часу почала займатися й підприємницькою діяльністю.

         – Ви обслуговуєте лише Роздільнянську школугімназію чи й інші заклади?

         – Окрім Роздільнянського НВК, обслуговуємо й ЗОШ № 3 та № 4, що у м. Роздільна. Крім того, укладені угоди з навчальними та дошкільними закладами Лиманської селищної та Степанівської сільської територіальних громад. На перших етапах надавали допомогу в оформленні та налагодженні технологічного процесу. Адже організація харчування в навчальних закладах повинна відповідати затвердженим нормам та вимогам. Це не те, що пішов на ринок, придбав продукцію і приготував їжу на свій смак та розсуд. А враховуючи введення системи харчування ХАССП (НАСРР – система аналізу ризиків, небезпечних чинників і контролю критичних точок), з’явилось ще більше вимог для безпечної організації виробничої діяльності та якості продукції. Тому, щоразу отримуючи продукцію від постачальників (а до її якості ставимось дуже прискіпливо), доводиться складати таке меню, яке б не лише відповідало нормам, а й було смачним для дітей.

         – Як починається Ваш робочий день?

         – Робочий день мабуть кожного кухаря зазвичай починається значно раніше, ніж у представників інших професій. Разом з помічниками ми приступаємо до справи о п’ятій ранку, а закінчуємо – о 15.00. Страви готуються зранку, щоб були свіженькими та смачненькими. На кінець робочого дня в холодильнику залишаються лише промарковані пробні страви, а зранку приступаємо до приготування нових.

          – З’їсти що-небудь смачненьке – це те саме маленьке свято, яке кожен з нас може влаштувати собі. А які страви Ви вважаєте своїми коронними? Чим пригощаєте рідних?

         – Таких страв у мене чимало, але одним із найулюбленіших є холодець, щоб він був чистеньким та наваристим. Мені подобається сам процес приготування та результат, який отримуєш на виході. А ще полюбляю випікати різні смаколики з листкового тіста: хачапурі, трубочки, круасани, тістечка тощо. У родині високо оцінюють мої смачні витвори, не лишаючи на тарілці жодного. – Чи розмірковували про відкриття власної справи? – Звісно ж, розмірковую і вже маю певні плани з цього приводу. Адже робота в шкільній їдальні зобов’язує діяти, відповідно до затвердженого меню та наявних продуктів. А політ фантазії та натхнення у мене необмежений. Тому й виникло бажання поділитися своїми смаколиками не лише зі школярами, а й з іншими споживачами. На меті – відкриття своєї пекарні-їдальні, де кожен охочий зможе насолодитися моїми кулінарними витворами від випічки до комплексних обідів як у приміщенні, так і замовити із собою. В асортимент продукції входитиме випічка з листкового тіста, здоба, тістечка, м’ясні вироби, гарніри та салати. Для облаштування харчоблоку закладу поступово закуповую необхідне обладнання, щоб процес приготування проходив на високому технологічному рівні. Маю надію, що новий заклад стане до вподоби не лише роздільнянцям, а й гостям міста.

          – Що для вас є найвищою нагородою за вашу працю?

         – Ну, першочергово, слово «Дякую!». Приємно, коли твої старання високо оцінює споживач, адже смачно поїсти любить кожен. За час роботи у Роздільнянському НВК закінчило школу не одне покоління дітей, які годувалися у нашій їдальні та буфеті. І от коли, буває, йдеш нашим містом, або навіть зустрічаєш роздільнянців в Одесі, а тебе зупиняють і з вдячністю згадують про смачну сосиску в тісті зі шкільної їдальні, булочку чи пиріжок, то переповнюють неймовірні емоції задоволення. Згадую, якось з української мови учням дали завдання написати твір про те, що їм найбільше подобається в школі. Звісно ж, це був буфет та їдальня, звідки постійно йдуть смачні аромати. І, взагалі-то, діти – це особливий контингент, їх потрібно не лише гарно нагодувати, а й підбадьорити добрим словом, щоб кращим був апетит. Чому ми з колегами і слідуємо. – Дякую Вам за розмову. У професійне свято бажаю Вам та всім кухарям та кулінарам нашої Роздільнянщини успішних шедеврів і заслуженої подяки від споживачів.

Наталія БУКОВСЬКА

 

Залиште свій коментар