У День вишиванки, 16 травня, головою ГО «Громада Роздільнянщини» Володимиром Василенком була організована зустріч з лікарем-хірургом Роздільнянської БПЛ Олександром Полякіним, який два місяці працює на медичній евакуації, а два місяці лікує пацієнтів у Роздільнянській БПЛ. Долучились до зустрічі волонтери та волонтерки Роздільнянщини Микола Доносіян, Олег Заборєй, Тетяна Підгорна, Олена Ішкіна та редакторка газети «Вперед» Наталія Буковська. Про будні Олександра Полякіна читайте в матеріалі.
Зазвичай, машина з медиками зупиняється в селі, за кілька кілометрів від активних бойових дій і чекають на виклик. Якщо з бойових позицій надійде повідомлення про пораненого бійця екіпаж машини, накритої маскувальною сіткою, мчить його рятувати. Основне завдання медиків, які працюють на точці евакуації, довезти людину живою та передати її лікарям на стабілізаційному пункті. Загалом один боєць переїжджає 45 евакуацій: спершу бойовий медик забирає його з «передка», згодом підхоплює екіпаж евакуації.
На цьому етапі працюють Олександр Полякін і його команда. Вони передають поранених на точці перехоплення (якщо втрат багато) або самостійно довозять до стабілізаційного пункту. Звідти постраждалий потрапляє у шпиталь, а тоді вже його везуть глибоко в тил, де врятований проходить лікування.
Під час зустрічі з лікарем хірургом Олександром Полякіним (позивний «Поляк») відбулося 
невеличке інтерв’ю з Героєм, хоча сам він себе таким не вважає. Голова ГО «Громада Роздільнянщини» Володимир Василенко запитує у пана Олександра, в яких військових підрозділах він проходив службу. Олександр Полякін називає номери військових формувань: «10, 14, 95, 30, 24 бригади…». Наразі він, разом з іншими медиками медсестрами, фельдшерами, хірургами, анестезіологами, які добровільно залишили мирне життя, на фронті рятують наших захисників і захисниць…
– Як правильно називається Ваш медичний підрозділ?
– ПДМШ – перший добровільний медичний шпиталь ім. М.І. Пирогова, організований у 2014 році. Я працюю у ньому з 2018 року.
- Ви гідна людина, яка заслуговує на повагу у нашій Роздільнянській громаді. Що спонукало Вас, як Ви відчули, що маєте йти і допомагати хлопцям на передовій?
- По перше, хотів хоч чимось допомогти нашим захисникам. По друге, не хочу, щоб мої дівчата побували там.
– Яка була найскладніша операція чи ситуація?
- В операціях я не беру участі, лише в евакуації, і найголовніше довезти пораненого до місця, де є всі спеціалісти.
– Скільки людей у Вашій команді?
– Нас завжди троє: водій, я і фельдшер.
– Це майже як у швидкій допомозі. А Ви потім з хлопцями підтримуєте зв’язок?
- Майже, ні. Знаю, що вивозили одного хлопця зі Щербанки, з Одеси було багато, з БілгородДністровського, з Ізмаїлу. Роздільнянців не зустрічав.
Я для себе зробив такий графік: два місяці допомоги цивільним, два місяці на евакуації.
-А на фронті це постійно одна й та сама місцевість, тільки бригади змінюються?
- Майже так. Вже два роки це Лиман, Кремінна, Сіверськ, Часів Яр, цей напрямок. А ті міста, де я служив до повномасштабного вторгнення, вже окуповані: Гірське, Лисичанськ, Мар’їнка, Красногорівка, Сєверодонецьк, Золоте. Змінюються лише підрозділи. Наразі працювали з «Азовом», там служить наш Сашко Волобуєв, з яким декілька разів зустрічався у штабі.
– Ви разом з військовими виїжджаєте на позиції?
- Іноді з нами їздять військові, адже ми не знаємо усієї інформації стосовно перебування ворога на місцевості. Тими шляхами, якими вже неодноразово їздили, прямуємо самі, а якщо невідомі напрямки – з військовими.
– Ви бували безпосередньо на полі бою?
- Ні, там працюють бойові медики. Нам з поля бою вивозять поранених, яких ми стабілізуємо і відправляємо до подальшого пункту передачі. Знову повертаємося.
- Для порівняння – як Вам життя там і тут?
– Мене тут усе дратує.
- Бо тут немає повного розуміння ситуації, що відбувається там? Мабуть, Вам психологічно легше там, ніж тут?
- Я вже там. Завжди на телефонному зв’язку з різними підрозділами в загальному чаті. Відслідковую інформацію, куди кого відвезли, даю поради колегам, підтримую їх. Тому, щоб нікому не було прикро, я два місяці там, два місяці – тут.
– Ви ще з 2014 року штурмували військкомат…
- Так, але там була зовсім інша ситуація, я тоді працював у вузловій лікарні і був там єдиним хірургом. Головному лікарю тоді підказали, що бачили мене біля військкомату. Мені одразу видали бронь. 13 лютого 2022 року мені виповнилося 60 років, а 24 лютого – розпочалася війна. Все, розташовуйся на дивані…
– Але це Вас не спинило…
- Так. На жаль, нещодавно прийшло повідомлення про загибель побратима, з яким я працював у 2022 році. Під час евакуації сталося пряме влучання.
– У Вас машина з хрестом?
- Ні, зараз такого немає. Раніше було так, до повномасштабного вторгнення: хрести малювали на даху авто, щоб було видно, що їде швидка. Зараз авто, на якому я працював – це Хаммер американський, така собі будка, не броньована, але всередині все є.
Голова ГО «Громада Роздільнянщини» Володимир Василенко на своїй сторінці у ФБ написав: «У День вишиванки представники громадськості м. Роздільна, члени ГО «Громада Роздільнянщини» відвідали завідувача хірургічним відділенням нашої лікарні Олександра Полякіна. Відвідали в його робочому кабінеті, щоб висловити глибоку вдячність від громадськості міста та району за ту роботу, яку він виконує з 2014 року і по цей день і час, а саме – в складі першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова (ПДМШ) рятує життя нашим пораненим героїчним воїнам, повертає їм здоров’я, таким чином зміцнює Збройні Сили України.І тут ключовим словом є «добровольчий». Дійсно добровольчий, не мобілізований. Врештірешт, маючи бронь і вже певні роки, регулярно «тікає» на фронт, щоб робити свою справу, яку він вміє робити класно!
Люди добрі! Більш скромної і, водночас, цілеспрямованої людини – не зустрічав. Впевнений, його багато людей знають, як висококласного хірурга, але мало, хто знає, що ось вже десять років він живе іншим життям, життям великого Патріота своєї України, їздить на фронт і рятує життя нашим воїнам.
Від імені громадськості вручили Подяку, яку спеціально замовили для цього моменту. Побажали міцного здоров’я йому та його бойовим побратимам по «скальпелю», з вірою у неминучу Перемогу над рашизмом.
Слава Україні! Слава Нації! Слава Збройним Силам України!».
Наш кор.
