22 травня 2019 року Кабмін схвалив правопис української мови у новій редакції. Документ замінив стару редакцію правопису 1992 року. Тоді чимало українців обурювалися деякими нововведеннями, дещо здавалося дивним, дещо не сприймалося суспільством, зокрема: кафедра – катедра, Афіни – Атени, радості – радости, милості – милости тощо (навіть, у комп’ютері слова після тире підкреслюються, як неправильно написані).
Як зазначив доцент Олександр Авраменко: «Мова – це живий організм, і в неї постійно входять нові слова. Понад те, протягом останніх двадцяти років у зв’язку з розвитком технологій з’явилося безліч слів, правила написання яких не визначені в правописі. «Бебібум», «онлайн», «блютус» – проблеми з написанням цих слів свідчать про те, що правопис треба було оновити» (https://www.thevillage.com.ua).
Окремої розмови потребують фемінітиви – ну дуже популярні зараз. Декому вони «ріжуть вуха», інші уже призвичаїлися до них, а хтось впевнено вживає в розмові тощо.
Для початку, що таке фемінітиви
Фемінітиви – це назви осіб жіночої статі за професією, видом діяльності, соціальним статусом, місцем проживання (https://vseosvita.uа).
За словами письменниці, докторки філологічних наук, професорки (від ред. – приклади фемінітивів) Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Ольги Деркачової: «Ми вже зробили важливий крок, затвердивши у 2021 році на рівні закону назву свята «День захисників і захисниць України». Можливо, далі на черзі «День вчителя і вчительки», «День студента і студентки» — хто зна? Я не раз зустрічала думки від самих вчителів: «Вчитель звучить красиво і гордо, а вчителька — ну так собі…». На жаль, ми себе цим знецінюємо. Більшість українців у школах навчали саме жінки, вчительки. І вчителька — це гордо, почесно і красиво. Згадаймо пісню «Вчителько моя» на слова Андрія Малишка» (https://osvitoria.media).
За приклад можна взяти минулий номер газети «Вперед», де ми вітали захисників і захисниць України, і тут же – працівників освіти (без працівниць), хоча більшу частину педагогічних колективів складають жінки. Теж саме і з працівниками (без працівниць) дошкільної освіти, залізничників (без залізничниць), держслужбовців (без держслужбовиць) та ще багато подібних свят. За результатами масштабного анкетування серед студентів ВНЗ України, а також державних службовців, з’ясувалося наступне: тільки 18 % жінок і
12 % чоловіків з опитаних вважають, що жінка повинна мати спеціальне фемінізоване найменування (https://kppk.com.ua). Тобто, ми бачимо, що громадяни України, у більшості, не бачать у фемінітивах необхідності та сенсу. Проте, роль жінки у сучасному суспільстві значно збільшилась. Тож, фемінітиви мають місце бути та з часом вони стануть нашою буденністю.
Та чи замислювалися ви, що дають нам фемінітиви, яку роль відіграють у мові?
- Уникання фемінітивів збіднює мову: робить її більш канцелярською, звужує до офіційноділового стилю.
Ще 50 років тому українські мовознавці говорили про те, що фемінітиви притаманні українській мові і їх треба вживати активніше. У 1999 році Олександр Пономарів, мовознавець, автор понад
250 наукових, науковопопулярних і науковопубліцистичних праць з історії, стилістики та культури української мови, зазначив, що вживання чоловічого роду на позначення жінки суперечить морфологосинтаксичним нормам української мови.
Суфікси, за допомогою яких творяться фемінітиви (к, иця, иня в українській мові та k, ini/yni в польській), є історично закоріненими та продуктивними, тобто, від них утворюється значна кількість нових слів.
«Продавчиня» звучить набагато краще, ніж «продавщиця». Порівняймо: «кравчиня» від «кравець», як «продавчиня» від «продавець». «Фотографиня» — незвично, але відповідає законам українського словотвору, і до цього слова можна звикнути», — зазначав Олександр Пономарів. (https://kppk.com.ua/pedrada/Lozova.pdf)
- Чоловіча форма слова не тотожна жіночій
Наприклад: не є тотожними поняття громадянин та громадянка:
а) Усі громадяни заслуговують на рівні права. Микола громадянин. Отже, він заслуговує на рівні права.
б) Усі громадяни заслуговують на рівні права. Мар’яна громадянка. Отже, вона не заслуговує на рівні права?
Стає очевидним, що тотожність не справджується. Згідно із законами логіки, громадянин не тотожний громадянці, а відтак, громадяни не асоціюються із жінками.
- Витіснення фемінітивів з офіційної мови у побутову нівелює активну суспільну роль жінки.
Чоловічі і жіночі назви однієї професії досі відображають різні поняття. Наприклад: акушерка експертка з пологів, акушер лікар, який має більший статус; секретарка особа, яка веде діловодство, секретар чоловік з великою відповідальністю (держсекретар, вчений секретар); майстер чоловік, який щось вправно робить, майстриня народна умілиця, яка вміє вишивати чи в’язати.
Відповідно до того, як ринок праці ґендерує суспільство, систематично знецінюючи діяльність жінок, так і мова залучається в ці механізми знецінення. Тож маємо розвивати символічний капітал у жіночих назвах професій. Для цього потрібно, щоб більше жінок на високих посадах (наприклад, на посаді головної лікарки чи директорки) вживали в офіційних документах на позначення своєї посади фемінітиви.
Отже, українці та українки, шануймо рідну мову, збагачуймо свої розумові запаси, послуговуймося фемінітивами у повсякденному житті!
Лариса ЗАБЛУДНЯК
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу
