Редакція газети «Вперед» продовжує публікувати цикл матеріалів під рубрикою «Говоримо про гендер вголос». Сьогодні поговоримо про «жіночі» та «чоловічі» професії. Гендерний стереотип, що традиційною для жінок вважається обслуговувальна, виконавча діяльність, а для чоловіків наукова, інструментальна, керівна, з кожним роком втрачає свою актуальність. Про це свідчать результати опитування Соціологічної групи Рейтинг, проведені у червні поточного року. В Україні гендерний баланс та рівність, «видимість» жінок в традиційно чоловічих сферах сприймається вже більш усвідомлено і ситуація поступово змінюється – у жінок з’являється більше можливостей для самореалізації.
Тільки уявіть собі жінку машиністкою баштового крану! Героїня нашого матеріалу Любов Повзанюк пропрацювала близько 30 років за кермом такої махини.
Довелось працювати з восьми років
Народилася вона в далекому 1933 році в м. Челябінськ (росія) у багатодітній родині. Батьки працювали у сільському господарстві на заможних земляків, аби прогодувати дітей. Але грошей все одно не вистачало. Восьмирічній Любові довелося прислужувати багатіям, аби допомогти батькам підняти на ноги молодших дітей. Згодом працювала кухаркою.
Згодом, вийшла заміж, народила двох дітей – Тетяну і Сергія. Через неблагополучні кліматичні умови Любові з дітьми довелося переїхали в Україну, в Роздільну, яка стала рідною. Тут Любов Михайлівна вирішила отримати професію кранівниці, що вважалося на той час дуже дивним, адже переважна більшість, хто опановував її, були чоловіки. Це стало усвідомленим рішенням вольової жінки, яка на той момент самостійно утримувала родину, адже чоловік Любові вирішив лишитись в росії.
По закінченні навчання отримала посвідчення-допуск всесоюзного значення на роботи на чотирьох видах кранів, зокрема: баштовий, мостовий, будівельний, підйомний. Влаштувалася на роботу в БМП (будівельно-монтажний поїзд)-549 БМУ (будівельно-монтажного управління) в Роздільній, який керував на той час Микола Шняга.
Жінка-кранівниця у чоловічому колективі
І почалися суворі будні у суто чоловічому колективі. Любов Михайлівна ніколи не скаржилася на труднощі, які спіткали її в роботі. Всі заліки та перевірки проходила на «відмінно», отримувала грамоти і нагороди. Бувало інколи, що чоловіки відмовлялися брати на себе відповідальність за ті чи інші робітничі справи, а Любов Михайлівна говорила: «Буде зроблено!» – і виконувала всі найскладніші завдання. На рахунку БМП-549, у тому числі і героїні нашої розповіді, будівництво п’ятиповерхівки навпроти ПриватБанку, старої дев’ятиповерхівки у Роздільній, споруд на ст. Роздільна-Сортувальна, а також театру Музичної комедії в Одесі та багато інших об’єктів соціально-культурного значення в обласного центру.
Людина неспокійної вдачі
Віддавши професії кранівниці майже 30 років, Любов Михайлівна пішла на заслужений відпочинок. Але їй хотілося десь бути задіяною, тож влаштувалася в чоловічий монастир м. Одеса кухаркою (готувала їжу монахам, пекла просфори для паломників тощо). Згодом допомагала доглядати за тяжко хворими в Роздільній. Користується повагою і серед дорослих, і серед молоді, адже, є прикладом непосидючості та енергійності.
Все життя Любові доводилося тяжко працювати, іноді більше за колег-чоловіків, утримувати родину, доводити керівництву та собі, що вона на своєму місці.
17 вересня Любов Михайлівна Повзанюк святкує 90-річний ювілей. Нелегкий шлях довелося пройти – і війна, і голодомор, і повоєнна відбудова, і знову війна… Незважаючи на всі життєві труднощі вона завжди залишалась веселою, доброзичливою, щиросердною людиною. І зараз – це активна жінка, яка прагне бути корисною родині, друзям, сусідам.
Дай Боже, Вам, шановна Любове Михайлівно, відмінного здоров’я на роки, бадьорості душі, мирного неба, поваги і щирої любові близьких людей, доброго оточення і теплих слів, радісних емоцій та щасливих миттєвостей життя.
Лариса Заблудняк
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
