ЩО ЦЕ ЗА ДЕНЬ?
Конституцією будь-якої країни по-суті є збірка правил, що слугують для визначення її політичного устрою, повноважень керівних інституцій, а також громадянських прав і обов’язків. Часто Конституцію іменують Основним законом, бо вона займає верховну позицію над усіма іншими законами. Для багатьох країн прийняття Конституції пов’язано з революціями чи визвольними війнами, для інших воно стало вирішальним кроком на шляху до суверенітету. Не є виключенням і Україна — нашу Конституцію було прийнято на п’ятому році незалежності. Ця довгоочікувана і визначна для українців подія відбулася 28 червня 1996 року, і відтоді щороку 28 червня ми відзначаємо державне свято — День Конституції України.
ЯК ВИНИКЛА ІДЕЯ ВІДЗНАЧАТИ ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ?
Волелюбні українці здавна прагнули до самостійної державності, а отже, й до написання власної Конституції. Не всі знають, що першою з конституцій усіх європейських країн була українська. Все почалося з Полтавської битви 1709 року — після поразки в ній гетьман Іван Мазепа з частиною Війська Запорізького перебрався до міста Бендери. Там Мазепа невдовзі помер, а козаки 5 квітня 1710 року обрали собі нового очільника — Пилипа Орлика. Разом з виборами гетьмана було прийнято й Конституцію, яка складалася з 16 статей.
КОНСТИТУЦІЯ ПИЛИПА ОРЛИКА
Конституцією Пилипа Орлика, або, за іншою назвою, Бендерською Конституцією, декларувалося, що Україна є вільною як від Польщі, так і від Москви. Православна віра стверджувалася під егідою Константинополя, встановлювалися державні кордони та зовнішньополітичні відносини. Щодо внутрішнього устрою, то взаємодія гетьмана з підлеглими регулювалася своєрідним парламентом, представництво в якому мало не лише військове керівництво, а й рядові козаки.
Ця Конституція фактично проголосила Україну незалежною державою, залишивши з іноземного впливу лише протекторат короля Швеції. На жаль, положенням цього документу не судилося набути реальної чинності, але його досі вважають концептуальним свідченням демократичних вподобань української нації.
У період 1845-1847 років членами українського Кирило-Мефодіївського братства було створено незвичайний проект — Конституцію Слов’янських Сполучених Штатів. Це була ймовірна держава зі столицею в Києві, яка об’єднувала слов’янські народи Європи, за виключенням Росії. Творці нереалізованого, але прогресивного документу взяли за взірець державний устрій США, а також американський принцип рівності в правах для всіх громадян.
ОСНОВНИЙ ЗАКОН
Після розпаду Російської імперії в 1917 році Україна вкотре намагалася ствердитися як окрема держава. Центральною Радою Української Народної Республіки було проголосовано Основний закон, який проголошував парламентське правління, рівність громадянських прав та свобод, а також місцеве самоврядування. Але сталося так, що саме в день прийняття цього документу, 29 квітня 1918 року, в результаті перевороту владу отримав гетьман Скоропадський. Він одразу розпустив Центральну Раду та скасував прийняті нею закони, в тому числі й Конституцію.
РОЗПАД СРСР
Наступний шанс на власну Конституцію українці отримали лише після фактичного розпаду СРСР. В 1990 році Україна задекларувала державний суверенітет, а 24 серпня наступного року обрала для себе незалежність на референдумі. Після цього потреба в Основному законі стала надзвичайно актуальною, тож у 1992 році його проект, підготований Конституційною комісією, було оприлюднено для громадського обговорення.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ДОГОВІР
Конституційна комісія отримала від українців близько 50 тисяч пропозицій та опрацювала їх, а в жовтні 1993 року представила парламенту кінцевий варіант проекту Конституції. Але на цьому етапі через суперечності між Верховною Радою та президентом процес зупинився. Якоюсь мірою розблокувати ситуацію змогли в 1994 році після дострокових виборів президента і парламенту. 8 червня 1995 року президент і депутати підписали Конституційний договір, який регулював управління державою протягом року до появи нової Конституції.
Проте боротьба між виконавчою й законодавчою владою тривала, тому було створено ще один проект Основного закону — президентський. На той час Україна була єдиною країною з усіх колишніх радянських республік без своєї Конституції. Нарешті парламентський проект прийняли 4 червня 1996 року першим читанням, але 19 червня друге читання виявилося провальним, не отримавши необхідної кількості голосів.
При цьому назрівала серйозна криза в управлінні державою, адже строк дії Конституційного договору вже скінчився. 26 червня 1996-го Радою національної безпеки та Радою регіонів було висловлено обурення проти затягування конституційного процесу, а президент призначив референдум з прийняття власного варіанту Конституції на вересень.
Зрозумівши загрозу відсторонення парламенту від затвердження Основного закону країни, вже наступного дня депутати Верховної Ради прийняли постанову про розгляд проекту Конституції в другому читанні і вирішили провести цю роботу в режимі нон-стоп, домовившись не полишати залу засідання навіть вночі, доки не відбудеться остаточне голосування.
Проте дійти згоди з усіх суперечностей було непросто. Між парламентарями точилися суперечки щодо державної мови, національної символіки, розподілу повноважень між президентською та парламентською гілками влади, статусу Криму та інших важливих питань. Зрештою, зранку 28 червня о 9 годині 20 хвилин за ухвалення Основного закону віддали голоси 315 депутатів, а цей день назавжди увійшов в історію. Нарешті незалежна Україна отримала свою Конституцію.
