Колись давно в нашому Степанівському краї оселилася гарна дивовижна, розумна красуня, разом зі своєю родиною. Її звали Людмилою – людям мила. Одразу ж полюбили Людмилу, по батькові Петрівну, усі жителі села. Бо вона була завжди розсудлива, добра, щира, весела, працелюбна, завзята і завжди приходила на допомогу в біді.
Та не оминуло і її лихо. Не стало вірного супутника, помічника і милого друга в житті. Маючи сильний характер, віру і любов до людей, мудрість, вона все перемогла: виростила сама гарних дочок, стала заслуженим діячем педагогічної виховної роботи, директором міжшкільного навчального закладу, маючи хист і талант співала в Степанівському хорі, писала вірші, брала активну участь у громадській роботі, залишаючись місцевим депутатом багатьох скликань.
Учні в ній душі не чаяли. Кожному знаходила доброзичливі слова підтримки, давала міцні знання, мудрі життєві поради. Ось лише один із багатьох пам’ятних випадків виховної роботи, про що розповіла мені сама Людмила Петрівна.
Якось, йдучи по коридору, вона побачила хлопчину невеликого зросту, хворобливого і худорлявого, який тихо плакав.
– Чого ти плачеш і як тебе звати? – запитала вона.
Хлопчина крізь сльози відповів: «Я хотів вчитися на шофера, та здоров’я моє не те, і мене не беруть, бо я маленький зростом, до педалей не дістаю.
А я так хочу вчитися!».
– Добре! Ти будеш тут вчитися. Пішли зі мною до кабінету, поговоримо.
Людмила Петрівна сіла навпроти хлопчини і почала розмовляти з ним. Спочатку дізналася, хто він, звідки і ким би хотів бути, коли виросте і вивчиться. Юнак заспокоївся і відповів, що він хоче бути шофером, та тепер всі мрії розбилися вщент.
– Ось, послухай уважно: давай спочатку розставимо твої бажання по списку, чого б ти хотів добитися в житті.
І вони почали працювати над списком. Ось, що з цього вийшло:
«Вивчитися професії, якою б володів професійно, і виконати з її допомогою всі свої бажання.
Список бажань
А). Жити в місті і мати гарний постійний заробіток.
Б). Відкрити і мати свою прибуткову професійну справу.
В). Мати гарну квартиру в центрі міста.
Д). Мати чудову машину і самому керувати нею.
Е). Мати сім’ю – красуню-дружину, діточок».
– В мене є до тебе така пропозиція, – почала говорити директор. – Є у нас у закладі група перукарів, і якщо ти вибереш цю професію і зробиш все, щоб стати справжнім професіоналом, у тебе всі бажання здійсняться, тому що чоловіча перукарська справа – найпотрібніша, постійна, грошово-прибуткова. І найголовніше, коли ти будеш навчатися у нас, я завжди буду поряд і завжди допоможу, якщо буде така потреба. А ось цей листочок я б тобі порадила зберегти і, виконуючи пункт за пунктом, викреслювати, а викресливши останній пункт, будеш знати, що твої мрії здійснилися!
Хлопчина взяв листочок, склав і засунув в кишеню:
– Але ж… у групі одні дівчатка, з мене всі будуть сміятися!…
– Не будуть, я з ними поговорю! – відповіла Людмила Петрівна.
І з цього дня, після оформлення документів, директор завжди опікувалася своїм протеже. Дівчатка виконали прохання улюбленої директриси – ніколи не сміялися, а охоче допомагали єдиному хлопцеві в колективі пізнавати ази професії.
Пройшли роки. Якось Людмила Петрівна приїхала в Одесу до дочки на день народження. Разом з дочкою і онуками пішли в гарне кафе, сіли за столик, взяли морозиво і почали весело розмовляти.
Та згодом помітили, що на них уважно дивляться очі поважного чоловіка, який сидів недалеко за столиком з родиною, розмовляв по телефону, а потім підійшов до їх столика.
– Здрастуйте, Людмило Петрівно! Ви мене пам’ятаєте? Я в минулому – Ваш учень!
– Лице знайоме. Почекайте,… Ви чимось схожі на хлопчину, який навчався у нас перукарській справі. Так?
– Так, Людмило Петрівно! Я Вас ніколи не забував! Завжди носив з собою список, який для себе записав з Ваших слів. Я виконав всі пункти і викреслив їх. Зараз у мене велика квартира в центрі міста. Маю два відомих, престижних салони краси, де запис клієнтів на місяці вперед. Маю ту машину, про яку мріяв весь час. Маю люблячу дружину-красуню, з якою познайомився в салоні, і двох діточок! І це все завдяки зустрічі з Вами, настановам і навчанню в міжшкільному професійному закладі! Я завжди мріяв Вас побачити і від щирого серця Вам подякувати!
Раптом підійшов працівник кафе, в руках якого були красивий букет квітів, великий торт та шампанське.
– Це від усієї душі від мене і родини! Спасибі велике Вам!
Чоловік тепло обійняв Людмилу Петрівну, відкланявся і з родиною вийшов з кафе.
Розповідь Людмили Петрівни запам’яталася, і якось, сидячи з батьком підлітка, у якого вирішувалася доля, куди піти навчатися і ким стати, я розповіла йому про цей вражаючий випадок. Батько, в свою чергу, також підтримав сина, який раптом захотів стати перукарем, наче знайшов ту єдину доріжку, по якій із задоволенням піде до нових звершень і життєвих
висот.
Зараз Людмила Петрівна святкує ювілей – 70 років. Скільки було всього на її шляху! Можна говорити – не переговорити. Та залишалося незмінним одне – щира повага і любов до чудової людини нашого краю, в якої завжди молоде серце, яка своїми організаторськими здібностями, талантом, високим професіоналізмом, людяністю, авторитетом є героєм сучасності – тією справжньою людиною, яку ми любимо і якою пишаємося всі. Тож, вітаємо щиро і сердечно нашу співвітчизницю, подругу, дивовижну, з сяючою душею, дорогу для нас людину – Людмилу Петрівну Будніченко! Бажаємо довголіття, радості, міцного здоров’я, теплого родинного кола, переможних успіхів у праці і щастя! Щастя, про яке написала у своєму поетичному вірші:
Счастье
В чем счастье я вижу?
В милой сердцу улыбке,
И даже в ползущей по листьям улитке,
В солнечном дне и рассвете,
В том, что рождаются дети,
И в нужном, полезном совете.
В поддержке друзей и надежде,
В нежном взгляде, как прежде,
В цветке, цветущем весною и летом.
Да! Счастье я вижу и в этом.
Вижу счастье в цепи журавлиной,
В дороге крутой, не по времени длинной,
В пении птиц, в росе, в муравьях,
В цветущих родных, урожайных полях,
В хлебе на поле, поляне, залитой светом.
Да! Счастье я вижу в этом!
Счастье я вижу
В мимолётном, искреннем взгляде,
В добром слове, что лучше награды,
В дороге, к дому ведущей,
В вихре жизни и хлебе насущном,
В цветущем саде, зелени трав.
В детях и внуках, в улыбке ребячьей,
В чувствах нежных,
В порыве ветра, в ливне и граде.
В томящей сердце тревожной тоске,
В музыке, в песне, в дыханье, волнении
И даже в нелепом до боли сомнении,
В улице милой, залитой солнечным цветом…
Да! Счастье я вижу и в этом!
Дякують і вітають шановну іменинницю сільрада від імені степанівської громади, ветеранська організація, члени літературно-поетичного клубу «Літературні обрії», рідні, подруги, біблотекар Павлівської бібліотеки Валентина Большакова.
