Рідко коли якась обрядова дія обходиться без короваю. Цей круглий, як сонце, пухкий хліб із прикрасами з тіста, має глибоке коріння, давні традиції і непохитний символічний статус. Коровай випікається з нагоди різних подій. На весілля, зазвичай, кажуть: «Як печуть коровай, весільну сукню вдягай». З короваєм зустрічають президентів, космонавтів, маршалів та інших поважних гостей. А коли раптом у селі заграє музика і люди зберуться на якусь урочистість, то й тут коровай буде неодмінним атрибутом.
В Яковлівці неперевершеною коровайницею (так називають жінок, які печуть цей хліб) є Тетяна Гун, вироби якої знані далеко за межами села – в Одесі, Києві і навіть за кордоном.
Ми зустрілися з Тетяною Євгенівною і взяли інтерв’ю.
– Хто Вас навчив цій справі?
– Випікання короваїв у нашій родині стало традицією. Цим займалися бабуся і дідусь. Від них ремесло перейшло до моєї мами – Ольги Іванівни. А вона навчила мене.
– Нерідко короваї прикрашають шишечками, голубками, качечками, а як Ви їх оздоблюєте?
– Я віддаю перевагу квітам. Виробляю з тіста трояндочки і саджу їх на коровай. Троянда – символ блага, життя в достатку та спокої, добробуту і щастя.
– Доводилося чути, що випікання короваю супроводжується якимись ритуальними діями. Що Ви про це скажете?
– Скажу, що коровай треба пекти з добрими думками. Я, наприклад, при цьому читаю молитву.
Тут зробимо невеликий відступ. Загалом все, що стосується хліба, – тема широка. Сьогодні ми маємо вдосталь цього виробу, інколи належно й не цінуємо його. Але так було не завжди.
Тетяна Гун описала життєвий шлях своєї родини, і з опису довідуємося, що дідусь і бабуся зазнали жорстокого голоду в 1932-1933 роках, коли мільйони людей були позбавлені не тільки хліба, а й будь-якої нормальної їжі.
Голод переслідував людей і під час окупації у роки Другої світової війни, і в 1947–1948 роках. Була в історії родини й цілинна епопея, коли батьки Тетяни Євгенівни поїхали вирощувати хліб у казахстанських степах.
Ці факти зайвий раз засвідчують про те, що хліб – основа життя. І коли кажуть: «Не хлібом єдиним», то маймо на увазі, що це добре говорити, коли є хліб на столі. В цьому плані коровай – вищий ступінь хлібовипікання і ознака гостинності нашого народу.
Цікавимося у Тетяни Євгенівни:
– Чи є у Вас діти, чи, бува, хтось з них не продовжить родинну традицію?
– У мене з чоловіком Миколою, до речі, майстром на всі руки, – двоє синів – Олег і Євген. Перший служить у правоохоронних органах, другий – прикордонник. І є двоє внучок: Оленка та Іринка. Оленка закінчила юридичний коледж і працює у правовій сфері. А Іринка вчиться у коледжі ресторанного бізнесу і долучається до кухарської та кондитерської справи. Її торти – смакота.
– Чи правду кажуть, що весільний коровай, коли випікається, показує, що чекає на майбутню сім’ю?
– Таки правду. Вдало спечений – на щастя, тріснутий – на розлучення, покручений – на злу долю. Але на те й молитва, щоб все було гаразд. Хочу ще застерегти: коровай слід ламати, а не різати, щоб не «зрізати» щасливу долю подружжя.
Від себе додамо: хай щаслива доля візьме під своє крило всіх добрих людей!
