З юності, прослуховуючи через радіоточку всі політичні процеси, виступи генсеків та державних діячів, всі ідеологічні установки, які були скрізь напхані: в економіку, політику, суспільне життя, зростала комсомолкою, активісткою, спортсменкою… Читання з раннього дитинства давало розвиток мисленню, творчій уяві, бажанню висловитися. Це була така ж потреба, як і дихати. Вірші почала писати з другого класу. Твори в школі писала в художньому стилі. Марія Капітонівна, вчителька української мови та літератури, теми для твору з творчості будь-якого письменника давала вільні. На концертах художньої самодіяльності в клубах наших сіл читала свої вірші…
Друкуватися в районній газеті почала ще зі шкільної юності. Професію вчителя-філолога обирала свідомо і самостійно, без мами і вчителів. Пішла і вступила до університету. Літературу, яку дуже люблю, як вид мистецтва, зробила своєю спеціальністю. Читаю донині…
Почала так свою статтю, щоб читач зрозумів, що я не тримаю ніс по вітру, що не перелицьовуюсь і не підлаштовуюсь. Як мисляча людина, аналізую історичні факти, сучасні події, людей, котрих поважаю і людей, яких ніколи не буду вважати навіть своїм приятелем, не те, що другом…
Саме в 60-х роках минулого століття, у час так званої «відлиги», формувалась як особистість, як громадянка своєї землі, краю, Радянського Союзу… Люблю всі народи і всі нації…
«Перебудову» Горбачова сприйняла свідомо та радо, палко вірячи, що це дасть нам всім покращення, благополуччя, бо ставало з кожним роком гірше…
Оголошення державної незалежності України злякало мене в ті серпневі дні. Знаючи з історії події в Україні 1917-1921 років, чекала, що знов пришлють війська на Україну з Росії, що знайдеться черговий Муравйов чи хтось із тутешніх. Але Єльцину було не до нас… Хоч, бачте, тепер у цих роках знайшовся той, хто прислав війська на Донбас і у Крим. За Радянським Союзом не плакала і не плачу. Вважаю, якщо доля дала шанс безкровно оголосити державну незалежність і будувати свою національну державу, то треба це робити всім і свідомо у тій галузі, в якій працюєш чи живеш. І якби ми на перших виборах голосували за Чорновола, а не за «бывших», як Кравчук, Кучма, жили б сьогодні в іншій соціальній державі. Нову справу роблять з новими людьми. Всіх, хто був у владі в радянський час, мав би піти геть із влади.
Не буду аналізувати дії президента Ющенка, якому повірила і відстоювала це скрізь, але результати самі знаєте. Не вартий він довіри…
Працюючи у школі в умовах розбудови національної школи, керуючи колективами дітей і вчителів, надихала всіх на працю, любов до землі, краю, Вітчизни, які є вічними для кожної людини. Переконана, що в нашій державі з її корисними копалинами, землями і людьми, кліматом, географічним положенням, виходом до морів, потужними річками та цінностями християнською світу ще з десяток років можна було б мати якісні соціальні результати у розбудові незалежності держави та рівня життя всіх людей, а не купки нуворишів, сучасних буржуа, яким гроші очі і не тільки очі, а й душу осліпили, вони втратили відчуття реальності. Як павуки у скляній банці, губляться безконечно від сільського до київського рівнів влади…
Майже нікого не сприймаю із колишніх, надіюсь на молодь, яка вже виросла в умовах вільного сприйняття світу, яка вже не зашорена ідеологемами брехливості, лицемірства та підступництва, а яка думає по-іншому, яка хоче жити гарно, але й повинна для цього важко працювати…
Маю моральне право говорити так, бо докладала всіх зусиль, щоб в умовах перших років незалежності від невизначеності до Майданів була демократично настроєна. Пишаюся, що українкою народилася, пишаюся, що з селянського вічного роду хліборобів, що вибилася через освіту в люди і не забула, якого роду і якого народу дитина… Несу з дитинства палку любов до народної культури – пісні, музики, мистецтва, з яких виросла культура, друга природа людства. Із задоволенням вдягаю вишиванку, бо пам’ятаю, як вишивали мама, сестра рушники, сорочки… Рушники із материної хати – дорогі реліквії мого дому.
Іноді чую від людей, що, мовляв, від нас залежить, все вирішується без нас… Не в усьому згодна. Капля камінь точить… А кожен з нас, як ота крапля, має розбивати камінь-владу своїми правильними вчинками, діями та словами. Влада має бути під контролем, під неусипним оком громади, об’єднання якої вітаю. У владу мають іти розумні люди, а не горлопани та користолюбці, до рук яких все прилипає…
Нам ще йти років отак із п’ятнадцять за умов боротьби з корупцією, яка нібито зараз демонструється через телевізор… Хочеться надіятись…
Але при навіть такій важкій ситуації, в якій перебуває країна, ніхто нам з вами, хто так думає, як оце я пишу, не заборонить палко любити свою землю, бажати захищати її, працювати для власного блага і ближніх, співати наші пісні, садити квіти і сади, обробляти землю та доглядати худобу, ростити і вчити дітей, рятувати людей від хвороб, стояти на захисті правопорядку та дисципліни, виробляти товари і надавати послуги для споживача, говорити правду і тільки правду, яка, відомо, в кожного своя. «А істина у Бога» – декілька разів сказав мені мій колишній учень Саша із Гаївки…
Все це я можу писати, дякуючи свободі слова, які дала мені державна незалежність. 1991 рік пробудив остаточно мою свідомість від просто людської, але й національної… Піднімаю вранці очі до неба, а на його тлі майорить жовто-блакитний прапор моєї держави над моїм двором… Миру лише треба, миру, щоб не гинули сини, а все останнє у нас є… Слава Україні!
Зінаїда КЛЮЧНИКОВА,
директор Яковлівської школи (1990-2000 років), Заслужений працівник освіти України.
