Як уже повідомляла наша газета, в одеському Будинку журналістів відбулася прес-конференція чемпіона світу з боротьби «Комбат Самозахист ІСО», яка є одним із видів дзюдо, Богдана Маломана. Прес-конференція, по суті, перетворилася на вшанування борця, який в італійській столиці – Римі здобув блискучу перемогу, прославивши тим самим Україну, Одещину, Роздільнянський район і своє рідне селище Лиманське, в якому живе і вчиться.
Участь у заході взяли представники громадськості, спортивних організацій, працівники преси, радіо і телебачення. Представницька делегація прибула і з Роздільнянського району, очолювана головою районної ради Феліксом Сігалом. У її складі була й депутат райради Світлана Величко з Кучургану, того села, де працює тренер з дзюдо Олександр Фомін, який заснував спортклуб «Сатарі», що нині перетворився в центр спортивних єдиноборств. Заняття проводяться як у Кучургані, так і в Лиманському та Степанівці.
Голова правління Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін, відкривши прес-конференцію, першому надав слово Феліксу Сігалу.
Завдяки праці та натхненню
Від всього депутатського корпусу Фелікс Володимирович тепло привітав чемпіона світу Богдана Маломана. Він вручив грамоти Богдану та його тренеру Олександру Фоміну і директору центру спортивних єдиноборств Тетяні Фоміній.
– Ви, дійсно, зробили все, – сказав Фелікс Володимирович, – щоб Роздільнянщину знали в усьому світі. Молоде покоління виростає у складні часи, але сьогодні завдяки Вашій праці та великому натхненню ми зробили крок до перемоги, до майбутнього, заради якого варто жити і працювати. Можна лише радіти, бачачи такого вихованця і таких вихователів. Низький уклін вам і нашому чемпіону.
Фелікс Сігал заявив, що бере відповідальність щодо подальшої фінансової допомоги Богдану Маломану у його розвитку як спортсмена, так і становлення громадянина.
Кому легше:
сину на татамі чи на глядацькій лаві мамі?
Наш кореспондент зустрівся з Богданом Маломаном та його мамою Іриною Геннадіївною і взяв у них інтерв’ю.
– Богдане, вітаємо з перемогою! Які відчуття вона тобі принесла?
– Це важко передати словами. Піднесеність, окриленість, радість, що все вдалося.
– Скільки провів поєдинків?
– По чотири у двох видах боротьби і двох категоріях – 60 і 65 кг.
– Який поєдинок був найтяжчим? Що допомогло подолати суперника?
– Перший поєдинок. Я дуже хотів виграти. Налаштував себе, що мені не страшно, що все буде добре. За мною – моя країна, батьки, тренер, вся Україна.
– Крім золотої медалі, ти здобув ще й інші нагороди. Які вони?
– У мене ще є дві срібні нагороди Чемпіонату світу за виступи в інших розділах. І вони для мене такі ж дорогі, як і перша.
– З якого віку почав займатися дзюдо?
– З п’яти років. Зараз мені 15.
– Ким хочеш стати, коли виростеш?
– Вчителем, тренером, суддею міжнародного рівня.
***
– Ірино Геннадіївно, розкажіть, яка мотивація спонукала Вас привести сина у сектор дзюдо?
– Він дуже хворів, був слабким, і лікар нам порадив для зміцнення здоров’я зайнятися спортом. Ми не йшли цілеспрямовано у спорт високих досягнень, нашою метою було здоров’я.
Спочатку ми ходили на танці. Але поруч з тією кімнатою було приміщення для занять дзюдо. Коли син проходив повз нього, то часто заглядав туди і зрештою зробив свій вибір: «Я хочу на дзюдо». І ось ми вже десять років займаємося в Олександра Івановича Фоміна. Найголовніше те, що ми перестали хворіти, вживати антибіотики та інші ліки. Ми зміцніли і змужніли.
– А Ви особисто займалися спортом?
– В юності, коли вчилася в технікумі, займалася стрільбою з гвинтівки, стала майстром спорту.
– Де Ви працюєте зараз?
– Я викладач Лиманського професійного аграрного ліцею.
– Розкажіть про свого чоловіка.
– Його зовуть Володимир Петрович. Він працює в сфері вантажних перевезень. Замолоду займався греблею на байдарках.
– Яким чином Ви з сином потрапили на престижні змагання до Італії?
– Одразу після того, як Богдан переміг на чемпіонаті України, нам зателефонували і повідомили, що є нагода поїхати в Рим, але, оскільки бюджетних коштів на цю поїздку не передбачено, то треба все зробити за свій рахунок. Перед нами постала дилема: їхати чи не їхати? І я подумала, що шансу виступити на такому високому рівні може вже й не бути, отже, треба їхати. Не без складнощів ми зібрали необхідну суму коштів, і я з Богданом відправилися до Італії.
– Які Ваші враження від чемпіонату?
– Спортивний комплекс, в якому проводилися змагання, нагадував швидше потривожений вулик. Участь у змаганнях взяли 1450 спортсменів у вікових категоріях від 8 років і до ветеранів спорту. І кожен хотів взяти участь у кількох видах протиборств. Поєдинки тривали зранку до ночі. Атмосфера була досить напруженою.
– Ви спостерігали за тим, як вправно Богдан проводить прийоми?
– На тому, як він діяв, не дуже акцентувала увагу, а ось те, як на нього нападали, у мене викликало бурю емоцій. Інколи здавалося, що я маю негайно стати поряд з сином і всім дати відсіч. Я усвідомлювала, що це проти правил, але пристрасті, які розгоралися на татамі, переповнювали й мене. Не знаю навіть, кому було важче в той момент: сину чи мені? Слава Богу, він з усіма суперниками впорався вдало. Пам’ятаю, якийсь його кидок зал зустрів схвальними оплесками…
– Які у Вас найближчі плани?
– Взяти участь у змаганнях на Кубок України, які відбудуться вже восьмого грудня.
Всі наші успіхи я пов’язую з тренером Олександром Івановичем. Це щастя, що він є у селищі, що зумів захопити хлопчаків і навчити їх справжнім чоловічим якостям. Велике спасибі йому!
Про сенсея, вишневу гілку і клубні справи
Не перестаєш дивуватися цим японцям, які, окрім того, що стали автором багатьох винаходів, є й родоначальниками дзюдо, з японської дослівно – «м’який шлях». Шлях, можливо, й м’який, але не забуваймо, що тут дозволені кидки, прийоми больові та ті, що душать. Дзігоро Кано, якого вважають засновником цього виду боротьби, написав навіть присягу для тих, хто вирішив нею займатися. Перший чи не найголовніший її пункт говорить: «Якщо я вирішив присвятити себе боротьбі дзюдо, то не відмовлюсь від занять без серйозних на те підстав». У другому пункті зазначається: «Своєю поведінкою я обіцяю не втратити гідність “Дожо” (залу дзюдо)» тощо. Нам не відомо, чи бачив Богдан ці правила, але, головне, він їх свято дотримується.
Тут слід сказати, що японський сенсей не одразу дійшов до основних принципів. Ось одна з історій, свідком якої він був. Якось сильний снігопад поламав чимало гілок в саду. Тільки одна тоненька гілочка під вагою снігу не зламалася, а низенько схилилася до землі. Згодом сніг з неї злетів і вона випрямилася. З цього спостереження Кано вивів цілу формулу, суть якої, якщо коротко, полягає в такому: якщо нападник сильніший, то слід, маневруючи, ухилятися від його захватів, доки він не схилиться у бік оборонця і не втратить рівноваги. У цей момент оборонець стає сильнішим за свого супротивника і зобов’язаний виграти.
Але ці вишеньки-черешеньки придатні лише для тих борців, які в достатній мірі освоїли премудрості боротьби.
Тренер Богдана Олександр Фомін досконало володіє мистецтвом дзюдо і добре знається на філософії цього виду боротьби. Дзюдо має чимало різних розгалужень. Одне з них і називається «Комбат Самозахист ISO». Це бойове дзюдо. Ним користуються працівники спеціальних прикордонних служб, СБУ та МВС.
Розповідаючи про свій спортклуб, навчання дітей, Олександр Іванович зазначив, що попервах було нелегко, не вистачало спортивного знаряддя, зокрема, борцівських матів. Він тоді говорив підопічним: «Треба вміти володіти прийомами боротьби в будь-яких умовах. На вулиці, якщо доведеться відстояти свою гідність, ніхто вам татамі не підстелить». Він готував вихованців і фізично, і психологічно, удосконалював володіння навичками самозахисту. Коли наша газета організувала зустріч зі знаним богатирем України Миколою Пасічником, вихованці Олександра Фоміна на сцені Роздільнянського НВК №1 виступили з показовими вправами, продемонструвавши каскад приголомшливих прийомів, викликавши овації глядачів.
Ось кілька фактів і цифр із життя клубу.
Рік народження – 2006. Починали займатися у Кучурганській школі, на дерев’яній підлозі. З цього ж починала свою роботу і філія у Лиманській школі. Через три з половиною роки дочекалися борцівського спортзалу. Якийсь благодійник, який шкода, що не представився, дав кошти на татамі.
Участь у змаганнях: проведено дев’ять змагань на Кубок Кучургану. На останнє з них приїхали 360 спортсменів з усіх усюд України
Вихованці Олександра Фоміна взяли участь у 65 міжнародних турнірах, у 205 обласних і регіональних змаганнях, у чемпіонатах України і світу. За 12 років існування клубу підготувати чемпіона світу, про якого тут мова, – це чудовий показник якості роботи тренера, який зумів належно підготувати хлопця. Але хіба тільки його?! Численні нагороди вихованців, завойовані на різних змаганнях, яскраво свідчать, що цей процес набув масштабності. Через клуб пройшло 420 учнів. Багато хто з них вступив до вищих навчальних закладів і вже там продовжує удосконалювати свої навички.
Сьогодні в спортклубі займаються 45 юних борців. Причому, варто зазначити, що дев’ять з них через невеликі статки сімей перебувають на повному клубному утриманні.
Попереду – нові старти, найближчі, зокрема, – Кубок України, а наступного року – Чемпіонат України. Вихованці Олександра Фоміна здатні творити дива. Затримка лише за належним фінансуванням.
Ось проста задачка для учня молодших класів: щоб відправити команду, скажімо, до Одеси, за одного учасника треба заплатити за проїзд, участь у турнірі, харчування мінімум 350 гривень. А якщо в команді 10 чоловік, то скільки потрібно коштів? Наче все просто, але цю задачку не під силу розв’язати заможним людям, які б могли підсобити.
Не падає згори манна небесна, а все більше сніг або дощ.
Найкращий банк – це ваша дитина:
скільки в неї вкладете, стільки й отримаєте
Ця думка прозвучала у виступах і Олександра Фоміна, і відомих у широких колах фахівців спортивної роботи: президента асоціації дзюдо «Вікторія» Олександра Матякіна, майстра спорту СРСР із самбо, класичної і вільної боротьби Миколи Тятюшкіна і головного тренера Одеської області з дзюдо, володаря шостого дану, доцента кафедри фізвиховання Національного університету «Одеська юридична академія» Івана Чертова та інших осіб.
Всіляко сприяти підтримці цього виду спорту пообіцяли депутат Одеської обласної ради Олексій Кобильников, заступник начальника управління у справах молоді і спорту Євген Назаренко та їхні колеги.
Олександр Матякін наголосив на головній меті цієї великої роботи: виховувати здорових, самодостатніх людей. «А якщо трапиться чемпіон, – сказав він, – то ми заперечувати не станемо. Але хотілося б, щоб переможці престижних змагань з’являлися не всупереч підтримки держави, а завдяки їй».
Микола Тятюшкін висловив слушну пропозицію створити навчально-методичний центр з єдиноборств.
А Євген Назаренко відзначив роботу в цілому відокремленого підрозділу асоціації бойових мистецтв «Комбат Самозахист ІСО» в Одеській області і його голову Віталія Джигу. До речі, цей вид спорту розвивається дуже динамічно. Протягом двох років тут підготовлено вісім майстрів спорту і 50 кандидатів у майстри.
***
…Непростий і тернистий шлях до вершини, але ні з чим незрівнянне почуття радості, втіхи та душевної розкоші, яка дарує вона.
Валентин ЩЕГЛЕНКО.
Фото В’ячеслава ТЕНЯКОВА.
