Жінка і трактор… Стереотипно здається, ніщо не поєднує ці два слова. Але чи так це насправді? Героїня нашої розповіді Тетяна Кречун зуміла знайти себе саме в професії трактористки, і це стало справою всього її життя.
Як обрала професію, які виклики довелося долати, як працювалося за кермом трактора – про ці та інші моменти життя трактористки Тетяни читайте у матеріалі.
Як прищеплювалась любов до техніки
– Коли мені було років сім-вісім, до дідуся на тракторі приїхав дядько. Поки він ходив
туди-сюди, я сіла за кермо, ввімкнула якусь швидкість і поїхала по селу. Ось так і полюбила техніку. У 1978 році приїхала в Україну з Молдови, де пройшло моє дитинство, вивчилася на трактористку в Цебриківськомупрофтехучилищі, тоді ще Великомихайлівського району. Потім приїхала в колгосп ім. Щербакова на практику. Пропрацювала місяць. Голові колгоспу мояробота сподобалась і він сказав: «Приходь до нас працювати, дамо тобі новий трактор, будеш міжрядний обробіток просапних виконувати». Закінчивши училище з відзнакою, з 1979 року почала працювати в колгоспі ім. Щербакова.
Спогади Тетяни з полів
– Пам’ятаю, як одного разу Анатолій Кривопляс (голова колгоспу) сказав: «Як це виїхала о другій дня (раніше давали зведення, скільки людина повинназробити за день) і обробила 42 га? Ти точно це сама зробила? Ніхто не допомагав?».
– Ні, – відповіла я.
– Я знав, що ти дурна до роботи, у нас ніхто вночі не робить міжрядний, – зазначив голова.
Так, до другої ночі я зробила міжрядний. Соняшник високий, даєш сьому швидкість, земля закриває бур’ян і рядочки рівно стоять.
«Подобається мені техніка, я й досі на ній працюю»
Протягом роботи на сільськогосподарській ниві Тетяні Кречун довелося опанувати різну важку техніку: це і трактори, і комбайни, і вантажні машини. До кожного свого «помічника» вона ставилася з любов’ю.
– Двічі отримувала нову техніку. В 1979 році отримала МТЗ (трактор Мінського трактороного заводу – авт.). Попрацювала чотири роки, потім пішла в декретну відпустку, народила хлопчика. Через півтора року вийшла на роботу, сіла на ДТ-75 (гусеничний трактор) і теж на міжрядний. Я до обіду, мій колега – після. Потім знову пішла в декрет, хотіла дівчинку, але народився знову хлопчик. У 1987 році народила, а в 1989 вже вийшла на роботу. Анатолій Васильович сказав, що є розпорядження на трактор МТЗ-82 з великою кабіною. Ми поїхали, отримали. Я так раділа: там компресор був, видимість добра. Перша отримала такий трактор з великою кабіною. На жнивах наша команда складалася з комбайнера, його помічника, а я возила січку. Я завжди була першою, мене ніхто не міг обігнати. Після роботи мали змогу додатково підзаробити. Возили цукровий буряк у Мігаєве. За день у робочий час платили три-чотири-п’ять карбованців, а за додаткову роботу, якщо набираєш 5 тонн, отримували один карбованець за кожну тонну. На той час це були дуже великі гроші. І це за якихось дві години, а не за день. Приємно було.
Сьогодні пані Тетяна теж має свого «залізного коня» – машину, на якій таксує час від часу. Авто завжди доглянуте та на ходу. Бо любов до техніки не вщухла й донині.
– Я дуже люблю техніку. У мене є машина, вона завжди в ідеальному стані. Може у дворі не прибрано, але машина завжди чиста.
За часи своєї діяльності на сільськогосподарській ниві, а це понад 35 років, Тетяну Кречун неодноразово нагороджували грамотами та подяками. Історія про нашу героїню закарбована й в книжці журналіста, колишнього редактора газети «Вперед» Василя Колпакова «100 видатних роздільнянців».
Порушуючи усі гендерні стереотипи, Тетяна Кречун довела, що немає чоловічих і жіночих професій, що головне – це мати хист, велике бажання і підтримку сім’ї, і тоді будь-яка справа до душі стане справою всього життя.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Відеорепортаж🎥
