Захист та підтримка українських біженців в Естонії

Продовжуємо цикл публікацій про візит українських журналісток до Естонії, який став можливим у рамках спільного проєкту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру міжнародного розвитку, за підтримки Посольства США у Києві та Міністерства закордонних справ Естонії. У попередній публікації мова йшла про символічну солідарність естонців, їх підтримку України на міжнародній арені. У цьому матеріалі хочу повідати вам, як дружній народ надає підтримку українцям, які вимушено покинули країну та шукають прихисток на чужині. Детальніше у матеріалі.

«Школа Свободи»: як українські діти отримують освіту за кордоном

«Школа Свободи» – це заклад освіти, де навчаються українські діти-переселенці. Ідея створення цієї школи у естонців виникла у квітні поточного року, адже наплив біженців був чималий, і треба було створювати відповідні умови, аби ті, хто має намір залишитись тут, мав доступ до здобуття освіти у комфортніших умовах. І вже у вересні її було відкрито.

«Школа Свободи» у Таллінні

– Навчання, харчування дітей повністю безкоштовне. У школі є все технічне оснащення, аби діти могли отримувати найсучасніші знання. Та головне — тут є свобода. Та сама свобода, за яку ми б‘ємося усією країною, щоб у наших дітей було нормальне життя. З уроками без сирен, знаннями та безпекою, – на цьому наголосила перша леді України Олена Зеленська у своєму виступі під час відкриття школи.

Читайте також: СПРАВЖНЄ НАДІЙНЕ ПЛЕЧЕ: підтримка естонців України відчутна скрізь

На сьогоднішній день у закладі навчається майже шістсот дітей, а навчальний матеріал надається як естонською, так і українською мовами, 60 і 40 відсотків відповідно. Це метод мовного занурення, що дає можливість вивчати нову мову через оточуюче середовище та навчальні предмети, не забуваючи при цьому рідну. До речі, і навчають дітей як естонські педагоги, так і вимушені освітяни-переселенці з України (орієнтовно 50/50), а це можливість працевлаштуватися та гуртуватися.

Робоче приміщення закладу

Водночас, «Школа Свободи» – це не єдиний заклад, де можуть навчатися українські діти. Насправді, наші діти (з 1 по 9 клас) мають право отримувати освіту у будь-якій школі Естонії за місцем реєстрації. У багатьох навчальних закладах створені навіть збірні класи для дітей з України. Водночас, наявність «Школи Свободи» дає змогу набагато швидше адаптуватися українським дітям та помірно занурюватись у нові реалії життя в чужій країні.

Кімната відпочинку учнів

До речі, в Естонії 5-бальна система оцінювання знань і, як зазначили представники школи, наші діти після 12-бальної системи швидко до неї підлаштовуються. Крім того, в естонських школах близько 15 років використовується система електронного кабінету – це коли оцінки, домашнє завдання та інший додатковий матеріал можна переглянути, зайшовши у спеціалізовану систему, або через мобільний додаток. Тобто, доступ до всієї інформації про навчання є однією з онлайн-послуг, де головна перевага – гарантія конфіденційності та приватності даних, адже ніхто не може мати доступ до інформації про учня, окрім самого учня, його батьків та вчителів. Озвучення результатів успішності дітей перед усім класом вголос є неприпустимим.

Під час оглядин приміщень навчального закладу (а тут все відповідає новітнім технологіям для якісного навчання) нам довелося стати свідками інциденту між вчителем та учнем школи. За порушення внутрішнього шкільного розпорядку, а саме користування учнем мобільним телефоном під час учбового процесу, передбачається вилучення телефону допоки не буде проведена бесіда адміністрації закладу з батьками учня та ним самим для додаткових роз’яснень щодо необхідності дотримання вимог та правил школи. В українських школах ці міри не настільки жорсткі, можливо треба було б переглянути.

КОНТРОЛЬНО-ПРОПУСКНИЙ ПУНКТ ЛУХАМАА: на шевронах прикордонників українські прапори, а у холі – патріотичні малюнки українських дітей

КПП Лухамаа: всередені контейнеру, де знаходили прихисток тисячі українських біженців

Відвідини контрольно-пропускного пункту Лухамаа, який граничить із псковською областю російської федерації – ще один об’єкт насиченої програми візиту до Естонії. Чому саме цей КПП? А тому, що саме тут на початку жовтня ситуація була зовсім невтішною. російські прикордонники, вкотре показавши своє справжнє обличчя нелюдей, не пропускали українських біженців, які ховалися від війни і покидали межі тимчасово окупованих територій єдиним можливим способом – транзитом через рф. Українці по чотири-п’ять днів очікували на можливість перетину кордону. У відкритому просторі, де поруч немає жодного поселення, в той час коли ставало все прохолодніше, без їжі та теплих речей – вони чекали порятунку: літні люди, малі діти, молоді мами.

Облаштований контейнер зовні

Перетнувши російський кордон, українці могли зітхнути з полегшенням. Змучених та виснажених тепло приймали і продовжують це робити естонські прикордонники. Саме через значний потік українських біженців на КПП було облаштовано декілька контейнерів для можливого відпочинку та ночівлі. Вони могли тут не лише перепочити, а й похарчуватися, в чому допомагав «Червоний Хрест» та волонтери. І діти знаходили собі заняття. Аби віддячити за теплий прийом, вони залишали прикордонникам на згадку свої патріотичні малюнки про силу духу українського народу та жагу до свободи та незалежності. Ці листівки знайшли своє гідне місце на пункті пропуску – у центральному холі установи. І кожен, хто перетинає кордон, обов’язково їх помітить.

Малюнки українських дітей у холі КПП Лухамаа

Та поки ми роздивлялися малюнки маленьких українців, сталася ще одна приємна несподіванка: у естонського прикордонника, який проходив повз нас, на шевронах – український прапор! Чергове підтвердження солідарності з українським народом.

Шеврони естонського прикордонника

Волонтерський центр «Маріупольські друзі» на кордоні між двома світами

В рамках навчального візиту передбачався переїзд до м. Нарва. Це прикордонне місто на сході Естонії, яке відділяється від м. івангород російської федерації річкою з однойменною назвою Нарва.

Прикордонний міст, що поєднує Естонію та росію

Такий собі класичний кордон часів холодної війни. По різні боки річки – дві величезні фортеці, а посередині проходить міжнародний кордон. Річка не надто широка, отже той її берег добре проглядається.

Не можу не поділитися з вами враженнями, які одразу впали в око. Стоячи в європейській країні, я бачила перед собою вистелену тротуарну плитку, клумби з неймовірної краси квітами, лавки, архітектурні об’єкти, підстрижений газон.

Набережна р. Нарва

А по той бік річки – пів набережної у хатах місцевих хапуг, які не в змозі упорядкувати своє майно, решта – занедбані будівлі, які «дбайливо» намагається прикрита височенна трава. Про лавки, якісь там скульптури й мови йти не може. До слова, на упорядкування територій двох фортець по різні боки річки (так званий «променад»), як виявилось, ще й виділялись кошти в рамках грантового проєкту у рівних сумах, а от використали їх по-різному.

По той бік річки Нарва, м. івангород (росія)

Ось вам і контраст: європейські стандарти та «прєлєсті русского міра». Мабуть у кожного своє розуміння поняття «променад». І тут не питання у менталітеті чи кліматі – вони абсолютно однакові. Це питання в бажанні, відповідальності та компетентності керівників всіх рівнів.

Офіс волонтерського центру «Маріупольські друзі»

Так от, саме цей прикордонний пост, що проходить над річкою Нарва, щодня перетинало безліч українців, левова частка яких була саме з Маріуполя. Звідси і назва волонтерського центру «Маріупольські друзі». Звісно ж, в ньому надається підтримка українцям і з інших куточків України. Волонтери допомагають у пошуку житла, роботи, оформленні документів , організації побуту тощо. Центр став надією та опорою для розгублених, втомлених, безнадійних біженців у чужій країні.

До слова, враховуючи близькість до російського кордону, тут живе багато росіян, або людей без громадянства з російським походженням. Під час нашого спілкування з представниками волонтерського центру вони запевнили, що не спостерігали ніяких конфліктів між українськими біженцями та місцевими, скоріше вони сваряться між собою. Водночас, слід російської пропаганди тут є.

Тетяна Жук з піднятим прапором Донецької області на набережній р. Нарва, що розділяє Естонію і росію

Одна з українських журналісток, Тетяна Жук, яка була у складі медійної делегації, сама родом з Маріуполя і вимушена була переїхати з рідного окупованого міста до Львова, де зараз і мешкає, взяла із собою прапор Донецької області.

На підтримку України та Донеччини, де зараз точаться активні бойові дії за визволення української землі від окупантів, вона підняла прапор Донецької області поблизу річки Нарва, що розділяє Естонію і росію.

«Не обертаємося до ворога спиною, бо росії не можна довіряти. Але завдяки прапору відчуваю, що перебуваю під захистом України!» — написала на своїй сторінці у Фейсбуці Тетяна на знак того, що українці вже обрали свій європейський шлях і не хочуть жити так, як звикли росіяни.

Наш народ не здолати! Переможемо!

(Далі буде)

Наталія БУКОВСЬКА