«НА ЗОРІ МЕНЕ, МАМО, ЗБУДИ…»

Життя нас вчить до схилу днів, але перша вчителька виділяється з усіх наставників. Вона, здається, плекає дитячі душі не лише з азів грамотності, а й з любові, сонця і добра.

Ось, як зворушливо поет передав мить зустрічі першокласників зі своєю вчителькою:

Оченята сірі, карі й голубі

Глянули й повірили сонцю і тобі.

За шкільною партою   ти – зоря їх знань.

В кожного з них мама є,

Ти ж для всіх одна.

Сьогодні ми розповімо про одну таку маму для всіх – вчительку початкових класів, вчителя-методиста вищої категорії Марію Юхимівну Кустол (Лисенко), яка своєю багаторічною працею здобула авторитет серед громади, учнів і батьків.

 

На зорі

На зорі мене, мамо, збуди,

Хоч надворі весни перешум.

Я тобі від криниці води

На цілісінький день наношу…

У цих пісенних словах не просто ідилічна картинка, а щемний спогад про юність, яка віддаляється від нас далі і далі. Сьогодні великим благом є водогін  і вода сама біжить до наших квартир. Але той, хто пам’ятає криницю, цямрину, корбу та знає, що таке наносити води – з тих далеких років, які досі овивають наші спогади про весну, рідні місця і батьків.

Марія виросла у працелюбній сім’ї. Батько Юхим Полікарпович був колгоспним бригадиром, а мати Килина Юхимівна працювала в ланці. Обоє цілий день у полі. Отож, діти мали прибрати в оселі, нагодувати і напоїти птицю, дати корм свиням…… «Ми й гралися лише тоді, коли корів пасли», – згадує співрозмовниця.

Великий вплив справила на неї мальовнича природа Полтавщини, де минули молоді літа.

Ви знаєте, як липа шелестить

У місячні весняні ночі? –

запитував Павло Тичина. Марія знає як. Її рідне село так і називається – Липове і розмістилося воно прямо серед листяного лісу: дерева і хати, хати і дерева.… А навесні довкола – море пролісків. А поруч – річка Многа, яка тече до Удаю, а той – до Сули…… Благословенний край. Це тут, у Чорнухах, народився український мандрівний філософ, поет, байкар і педагог Григорій Сковорода.

Філософи помітили, що все тече – все змінюється. І, справді, не те тепер Липове, не та тепер Многа. Річка пересохла, село вимирає, а молодь подалася до міст……

Заповітна мрія

Марію покликала в дорогу мрія – стати вчителем. Після восьмирічки вона закінчила Лохвицьке педагогічне училище і за направленням приїхала до Роздільної, а вже потім, працюючи вчителем, отримала ще й диплом Одеського педагогічного інституту (тепер – університет) імені К.Д. Ушинського.

Свій професійний шлях вчителька розпочала з 1969 року. Спочатку працювала у Старостинській школі, а потім впродовж багатьох років – у Роздільнянській школі № 1 (тепер – школа-гімназія), в якій колектив був для неї великою дружною сім’єю. А тепер педагог продовжує трудитися в Слобідському навчально-виховному комплексі.
Я поцікавився  у неї,  скількох вона навчила дітей? Вийшло щось близько трьох тисяч.

Сьогодні її колишні учні, які вже самі стали батьками, ведуть до неї своїх першачків, бо знають, що Марія Юхимівна вміє доступно пояснити дітям матеріал уроку, подбати, аби учні зрозуміли тему і могли самостійно справитися із завданнями. Вимоглива, справедлива і терпелива. З розумінням ставиться до дитячих витівок, потім завжди пояснює, чого робити не слід. Викликає у дітей довіру……

Прикладом для Марії Юхимівни є знаний український педагог, публіцист, письменник, поет Василь Сухомлинський (1918 – 1970). Коли його якось запитали. «Що було найголовнішим у Вашому житті?», він, не роздумуючи, відповів: «Любов до дітей». Слідом за ним ці слова могла б повторити і Марія Кустол. «Я працюю вчителем майже піввіку, – говорить вона, – і жодного дня не пожалкувала про вибір професії».

Зі скриньки педагогічної мудрості

Марія Юхимівна вже могла б написати і видати й свої методики з навчання малечі, адже має величезний досвід у цій справі.

– Діти, – каже вона, – приходять до школи з бажанням учитися, і дуже важливо не відбити у них цього потягу. Адже охоче вчитися завжди краще, ніж вчитися  з примусу. Тому прагну  підтримати їхній інтерес до пізнання, урізноманітнюючи подачу нового матеріалу різними цікавинками: загадками, скоромовками, лічилками, сюжетними віршиками, які інколи складаю сама. Не можна кричати на дітей чи, ще гірше, лаяти їх, що, на жаль, подекуди трапляється. Коли вчитель розмовляє з дітьми нормальним тоном, у класі стоїть тиша. І навпаки: вчитель кричить, і діти галасують. Яка з того користь?! Вкрай важливо згуртувати дітей у класі, подбати, аби клас був дружним.  У цій справі моїми помічниками стають конкурси, концерти, екскурсії……

– У новому законопроекті щодо освітньої реформи, – продовжує  співрозмовниця, – йдеться про тісніше залучення батьків до навчального процесу, буквально, до коригування програм. Можливо, це й добре, але головна місія батьків, як на мене, полягає в іншому: поставити дитину на правильний шлях, привчити до посильної праці. У народі кажуть: землі кланяйся низько – до хліба будеш близько. Це знаю з власного досвіду. Мої діти виросли працелюбними, бо знали, що і звідки береться. Коли, наприклад, після шлюбу ми з чоловіком  заходилися будувати дім, нам довелося сутужно. Щоб поповнити сімейний бюджет, орендували у колгоспі ділянку землі і, як заправські аграрії, паралельно з основною роботою зайнялися вирощуванням сільгосппродукції. І з нами поряд стояли діти.

–  Мені дуже імпонує той факт, – продовжує вчителька, – що    Слобідський НВК, який очолює досвідчений фахівець Людмила Вікторівна Кіндзерська, має свій садок і город, фрукти і овочі  з яких урізноманітнюють
повноцінні шкільні обіди. Старшокласники допомагають дорослим  збирати врожаї,  а меншенькі цілком  усвідомлюють, звідки беруться вітаміни.

Через усі справи має проходити тема утвердження любові до Вітчизни. Той же Василь Сухомлинський писав:

Я був на далекій чужині,

Там небо таке ж голубе,

Та тільки нема Батьківщини,

Нема там, Вітчизно, тебе,

Бо  в ріднім краю   над землею

Чистіша і глибша   блакить.

IІ сонце Вітчизни моєї

Яскравіше в небі горить.…

Слово про «Буквар»

Чи помітили ви, яку книжку тримає в руках Григорій Сковорода на своїх прижиттєвих портретах?  «Буквар миру». І слово «мир» філософ трактує як людську спільноту і «мир» як спокій.

А Тарас Шевченко! Яку останню книжку він написав і видав? Український «Буквар». Наражаючись на криві посміхи, мовляв, докотився наш герой від «Кобзаря» до «Букваря», поет уперто працював над цією книжкою і наприкінці 1860 року видав її. Бо знав: хто має школу, той має народ.

…Перейшовши не одні руки, «Букварі» у школах нерідко втрачають початкову свіжість. Аби оновити ці книжечки, Марія Юхимівна звернулася до керівника підприємства «Обрій-МТС» Дмитра Добровольського, і Дмитро Володимирович надав освітянам благодійну допомогу, придбавши для Слобідського НВК кілька десятків новеньких «Букварів».

Маминою стежкою

По вчительській лінії пішли і двоє дітей вчительки: Наталія і Віталій. Наташа закінчила Білгород-Дністровське педучилище та педагогічний університет імені К.Д. Ушинського і тепер працює вчителем початкових класів у першій школі-гімназії. Як і мама, вона користується повагою в колективі і любов’ю дітей. Удостоєна звання «Вчитель року».

Віталій теж навчався у згаданому виші, працював у Старостинській школі, обіймаючи одразу три посади: вчителя фізкультури, класного керівника і організатора позакласної роботи. Енергійний, активний, діяльний, він успішно справлявся з усіма обов’язками. Але цього було недостатньо його нестримній натурі. А тут наспів час для одруження. Ось, і розкажіть мені, як чоловікові на вчительську платню забезпечити добробут для сім’ї?  Багатьох відлякують рішучі зміни, за якими життя робить крутий віраж, та це не стосується Віталія. Заняття спортом загартувало його характер, зміцнило готовність до подолання будь-яких труднощів. І він поїхав на заробітки до Іспанії. Закордонні блага не одразу посипалися на нього, але меткий розум, працьовитість, наполегливість посприяли йому знайти своє місце у далекій країні, облаштуватися там і стати матеріально забезпеченою людиною.

Як в Іспанії допомогла українська пісня

Ах, Іспанія! Фієста, пристрасне болеро, кастаньєти…… А ще чудова пісня  Михайла Свєтлова «Гренада», де є такі слова:

Ответь, Александровск,

И, Харьков, ответь:

Давно ль по-испански

Вы начали петь?

Ні, Марія Юхимівна не співає іспанською, але був випадок, коли в незнайомому місті, куди вона приїхала на гостину до сина, українська пісня їй дуже допомогла. Сталося так, що вона зі своєю онукою Віолетою, яка ще була у візочку, пішла на прогулянку. І заблукала. «Наче й запам’ятовувала, куди йду, – згадувала вона,  – але все одно втратила орієнтацію. Потихеньку наспівую улюблену пісню «На зорі мене, мамо, збуди» та ще «Чорнобривці».… І сталося диво: до мене підійшла незнайомка, яка почула мелодію. Потім з’ясувалося, що її чоловік працює разом із моїм сином. Вона й провела мене додому».

Перегорнувши літературу про іспано-українські стосунки, я відмітив такий цікавий збіг: при Товаристві дружніх та культурних зв’язків «Україна – Іспанія» існує ансамбль «Червона калина». І такий же колектив створено у складі Роздільнянської народної хорової капели «Ветеран», в якій співає й Марія Юхимівна. Так рослина-символ калина перевисає з українського берега до іспанського.

Журавочка

Однак, зараз не до пісень Марії Кустол: недавно пішов із життя її чоловік Валерій Васильович, який був зразковим сім’янином і залишив по собі світлі спогади і у дружини, і у дітей. Якась лінива зозулька накувала йому лише 67 років.

Як же швидко промайнули літа їхнього подружнього життя! Ось клуб у Чобручах, Валерій грає на гітарі…… По закінченні морехідного училища він, механік великих морозильних установок траулерів, їде на Камчатку. Рейс – 9 місяців… Спілкування  – радіограмами…… Непросте рішення: море чи сім’я? Звичайно, сім’я… Ось вся щаслива сім’я на риболовлі. Валерій тримає на руках сома, хвіст рибини звисає до землі……

За народним звичаєм, похорон перетворюється наче на виряджання небіжчика в потойбічний світ, звідки нема вороття, але там, у далекій стороні йому, мовляв, можуть знадобитися якісь милі речі.  Валерію поклали в труну вудочку…… Ця маленька подробиця ще раз свідчить про те, як любили в сім’ї чоловіка.

І летять, летять
у небі журавлі…

У журливі дні нашу журавку не полишали рідні, близькі та друзі.  А подруг у неї – цілий хор і ще більше. Про кожну учасницю цього співочого колективу можна розповідати годинами.

Ось, візьмімо Валентину Степанівну Ковальчук. Це разом з нею по закінченні Лохвицького педучилища Марія Юхимівна приїхала до Роздільної. І знаєте, яку я помітив особливу деталь? Дівчата, крім особистих речей, привезли до нас партитуру пісні «На зорі мене, мамо, збуди», яку,  до речі, написав педагог того училища Юрій Левада.  Відтоді вони співають її дуетом.

Серед найближчих людей – Марія Петрівна Шкурко. За фахом – зв’язківець. Вона й у житті єднає людей. Має співчутливу душу і володіє найкращими людськими якостями. Також Лідія Олексіївна Збіглей, щира і добра жінка. Особливо хотілося б відмітити Валентину Григорівну Сидоренко (староста хору) та Галину Романівну Стратулат (керівник хору), які завжди підтримають та розрадять.

А ще додають вчительці сил діти, які в ці дні  повернулися до школи після літніх канікул. І так зримо постають рядки з відомої пісні:

На столі лежать зошити малі,

Дітвора щебече золота, золота.

IІ летять – летять у небі

                             журавлі,

Дзвоник ніби кличе в молоді літа.

Валентин ЩЕГЛЕНКО.

Залиште свій коментар