Юрій Вододюк: «Я навіть не уявляю свого життя без хірургії».

Опубліковано Автор: Natalya

Схожі новини

    Бути лікарем – це покликання, гуманність і милосердя. Гарним лікарем є людина, яка розуміє ціну медичного фаху і, незважаючи на це, зберігає свої моральні якості, ставлячи на перше місце професіоналізм. Люди йдуть до лікаря, коли їм погано, важко, боляче, вони приходять до нього, як до пастиря зі своїм горем і бідою. І він, як священник на сповіді, має вислухати, зрозуміти, допомогти і зберегти в собі чужу таємницю. Наша історія про лікаря-хірурга Юрія Вододюка, який присвятив цій професії майже півстоліття та виховав двох синів, що пішли стопами батька.

    Як пов’язала доля юного хірурга Юрія Вододюка з Роздільною

    – Коли я був маленьким, моя мати дуже хотіла, щоб я став лікарем, пішов  в медицину, адже їй довелося побачити лихоліття війни. Так я і поступив:у 1976 році закінчив Одеський медичний інститут за спеціалізацією лікар-хірург і пішов в інтернатуру в Єврейську лікарню у відділення швидкої допомоги. Потім у мене було направлення у Болград. Приїжджаю я в обласне управління охорони здоров’я, ів цей же день туди приїхав Олександр Олексійович Пилипенко, в пошуках хірурга в Роздільнянську лікарню. І тут якраз заходжу я. Керівник управління каже, показуючи на мене: «Так ось він!». Так я вперше приїхав у Роздільну. Це був липень 1977 року, – згадує пан Юрій.

    У старій лікарні Юрій Володимирович пропрацював три роки. Розташована вона тоді була на розі вулиць Європейська – Молодіжна (наразі на цьомі місці розташований магазин «Макс» та п’ятиповерхівка). Це було декілька корпусів, хірургія ж знаходилась в  одноповерховій старенькій будівлі, де умови були не найкращі.

    – Головним лікарем тоді був Василь Маркович Гордієнко, завідував хірургію Віктор Іванович Борисенко – досвідчений, знаний хірург, з яким я пропрацював багато років. Оперували людей з різними хворобами, в Одесу практично пацієнтів не відправляли, лише за їх власним бажанням (за настійливістю). На той час було багато операцій, зараз, я б сказав,менше їх. Тоді у нас за рік (а це було спільне відділення – і хірургія, і травматологія, і переливання крові) було близько тисячі операцій(планові, ургентні, панарицій, резекція). Бувало о третій ночі закінчиш операцію, а о п’ятій ранку знову викликають. Згадую випадок, коли привезли пацієнта, а в нього наскрізь пройшла металева стріла (зі спини зайшла, а з живота вийшла). Ми не могли її витягти, викликали рятувальників ДСНС. Обрізали її і дістали. Добре, що вона пройшла вище важливих органів, людину вдалося врятувати. А перетонити які були, жах. У нас люди ж як: а поболить, поболить і перестане. А потім скриваєш живіт, а там гній через верх пре. Поки вимиєш, п’ять-шість дренажів поставиш, потім наглядаєш за хворим. Чого тільки не було. Труд важкий, але корисний. Я себе навіть не уявляю без хірургії, – занурюючись у спогади, мовить наш співрозмовник.

    У чому полягає успіх такої роботи?

    – Що вам сказати – все залежить від колективу. Мені поталанило. Колектив хороший, колектив досвідчений, колектив добрий, що санітарка, що лікар. Серед лікарів були: Віктор Іванович Борисенко, Олександр Олексійович Пилипенко, Олександр Андрійович Польовий, Олександр Олександрович Кустов. У 1979 вже перейшли у нову лікарню і закипіла робота, – зазначив Юрій Володимирович.

    Понад десять років Юрій Вододюк був завідувачем хірургічного відділення Роздільнянської лікарні, до цього часто виконував обов’язки керуючого відділенням.

    Як доля пов’язала з Роздільнянською лікарнею і дружину Юрія Зінаїду

    Через рік, як Юрій приїхав у Роздільну, в цю ж лікарню приїхала працювати й Зінаїда – на той час вже дружина Юрія. З того часу подружня пара жодного разу не змінила місця роботи.

    – Я задоволений, що прийшов сюди працювати, – відзначив Юрій.

    Продовження батькового шляху

    У сім’ї медиків народилося два сини – Роман і Володимир, які теж пішли стопами батька, обравши професію лікаря-хірурга.

    – Роман працює в Одеській обласній клінічній лікарні, Володя – в університетській клініці Одеського національного медичного університету.. Роман іноді телефонує мені зранку й каже: «Тато, я прийшов хвилин 20 тому, всю ніч оперували, зупиняли кровотечу разом із завідуючим відділенням». Сину 44 роки, а сивий, як я. Я аж плакав було… Володя зайнявся більше мамологією. Обидва – кандидати наук,викладають в медичному університеті. Я чесно зізнаюсь: ні каплі не доклав. Діти хороші в мене, я задоволений ними. Я їх не змушував йти в хірурги. Вони самі пішли: «Тато, ми хочемо бути, як ти!».

    На заслужений відпочинок

    Епідемія ковіду зачепила й пана Юрія, після захворювання з’явилася аритмія серця. Працювати було не просто, адже треба було берегти здоров’я.

    – До мене діти приїхали й кажуть: «Папа, час йти на пенсію. Ти приїдь до нас, з внуками пограйся, на рибалку сходи». Ви знаєте, вони праві, – додав пан Юрій.

    Коли Юрій Володимирович уходив на заслужений відпочинок, його колеги влаштували чудове свято для нього: «Я о 7-й ранку приїжджаю, а вони мене вже всі чекають, концерт влаштували. Аж не віриться, аж заплакав тоді», – згадує Юрій Володимирович.

    Що допомагає лікарю відновити сили

    – Ви знаєте: хірург завжди хоче спати. Для мене сон – це все. Як звик раніше вставати о п’ятій – пів на шосту і зараз те саме – о п’ятій вже на ногах. О пів на сьому вже побритий і говорю дружині: «Давай їсти». Молодець в мене дружина, Зінаїда Леонідівна – теж лікар, невропатолог. Хороша жінка, хороший лікар.
    – Дякуємо, що згадали нас, лікарів-ветеранів.  Я закінчила Одеський медичний, тоді ще інститут. У 1977 році за розподілом чоловік був направлений до Роздільнянської лікарні, а через рік і я потрапила сюди. Пропрацювала сорок років на одному місці. В статусі невролога, в шістдесят три роки, пішла на пенсію, на заслужений відпочинок. Дружина хірурга і мати хірургів. Це безсонні ночі, порушений сон. Мобільних тоді не було, був стаціонарний телефон, міг задзвонити у будь-який час. Юрій на наполягав на виборі синів щодо майбутньої професії. Мабуть, це вже якось у сім’ї було встановлено. Спочатку вони прислуховувались до порад батька, а згодом прийшов час, коли він звертався до синів. Неодноразово направляв пацієнтів з Роздільної на лікування до них. Вони завжди раді допомогти роздільнянцям, люди вдячні за їх турботу, як рідних приймають. Вдячна синам, що не підводять нас. Вдячна долі, що в мене чоловік – хірург та сини – хірургі. Раді онукам, пишаємось дітьми. Онучка Анна перейшла на п’ятий курс Одеського національного медичного університету. Здавалось би, канікули, відпочивай, але ні, пішла до тата з мамою в клініку працювати на пів ставки медичною сестрою. А старша онучка Анастасія – бакалавр з економіки та менеджменту і зараз перебуває в Іспанії, не просто відпочиває, а теж працює. Третя онучка Вірочка нещодавно отримала гран-прі на фестивалі-конкурсі з хореографії. Онучок Іван, продовжувач роду Вододюків, успішно займається плаванням та шахами. Дякую Господу Богу за все, тільки миру прошу у Бога, а так все добре, – поділилася з нами дружина Юрія Зінаїда Леонідівна.

    Добре слово Юрію Вододюку від колег

    Своїми спогадами про співпрацю з Юрієм Володимировичем поділилася Тетяна Муравська, генеральна директорка Роздільнянського центру первинної медико-санітарної допомоги:

    – Я працюю в Роздільнянській лікарні з 2002 року, прийшла доволі молодим спеціалістом. Пам’ятаю, як вперше познайомилась з ЮріємВолодимировичем. Це дуже компетентний, грамотний лікар, який швидко приймав рішення, міг відповідати за них, іноді був суворий з пацієнтами, але це робилось для того, щоб максимально правильно призначити та скерувати лікування, навчити колегу. Всі працівники хірургічного відділення були за Вододюком, як за кам’яною стіною. Про нього можна казати довго, бо це людина з великим серцем, майстер своєї справи. Висловлюю слова вдячності за те, що він віддав все своє життя медицині.
    – Юрій Володимирович хороша людина, хороший лікар. Він врятував життя багатьом людям, багатьох вилікував. Він був лікар УЗД, лікар-рентгенолог без апарату, який міг поставити діагноз пальпаторно. Він був і за хірурга, і за травматолога, і за гінеколога. Він умів все.  Працювати під його керівництвом було дуже легко – все було чітко і зрозуміло. З повагою ставився до свого колективу, колег-лікарів, – згадала про трудові будні Людмила Войникова, старша сестра хірургічного відділення.
    – Що хочу сказати за Вододюка: він завжди такий суворий, відповідальний. Ніколи не підвищував голос на пацієнта, був коректний, стриманий. Саме таким я його запам’ятала, коли він працював у поліклініці, – зауважила Світлана Грекова, старша сестра поліклінічного відділення.

    До слів про колегу долучився й генеральний директор Роздільнянськоїбагатопрофільної лікарні Вадим Гудима: «За Вашими плечима – тисячі операцій, тисячі врятованих житті. Ви завжди працювали, не покладаючи рук. Дякуємо Вам за довгий, славний трудовий шлях. Бажаємо щастя, здоров’я і довгих років життя під мирним небом!».

    Наостанок нашої зустрічі родина Вододюків привітала своїх колег з прийдешнім святом, побажала їм міцного здоров’я, Перемоги та мирного неба над Україною.

    Наталія БУКОВСЬКА

     

    Залиште свій коментар