Лиманська громада в скорботі…
Повномасштабна війна з росією щодня приносить чорні звістки родинам по всій Україні, забираючи життя найкращих синів і дочок, які виборюють нам право жити у вільній, незалежній країні, під мирним небом.
13 червня Лиманська громада попрощалася з мешканцем сел. Лиманське, старшим водієм взводу берегової оборони, створивши живий коридор пошани, РОЗВОДЮКОМ Миколою В’ячеславовичем (1984 р.н.).
Мужній воїн загинув 20 березня 2025 року під час участі у бойових діях і забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії в районі населеного пункту Львове Херсонської області.
Микола народився 13 травня 1984 року в місті Ананьїв Одеської області. З перших днів служби він проявив себе як людина честі, відповідальності й неймовірної відваги.
Закінчив школу та здобув професію столяра, тому мав і позивний на фронті «СТОЛЯР».
До повномасштабного вторгнення займався улюбленим ділом, мав свій столярний цех в Одесі, був підприємцем, вироби з деревини продавались і мали великій попит по всій країні.
В 2006 році познайомив зі своєю майбутньої дружиною Надією та прожили разом 19 років мають спільну доньку Юлію. Дівчина навчається зараз в морському ліцеї. З початку війни дружина та донька поїхали до Польщі так хотів Микола, але кохана Надія та донька Юлія не витримали і повернулися до України, щоб бути поруч з чоловіком та підтримувати його
«ТИ МОЯ ПРЕЛЕСТЬ» – так зворушливо звертався Микола до дружини.
Хоробрий, добрий, ввічливий, патріот своєї країни с перших днів війни пішов захищати Україну, як доброволець у Одеську 126 бригаду територіальної оборони.
Мати Миколи мешкала у селі Лиманське останні роки, хворіла. 14 березня 2025 року мати померла, Микола приїхав на поховання, мав плани взяти відпустку. АЛЕ…..
«МИ БЕЗ ТЕБЕ НІЯК» – телефонували побратими. Микола був професійним водієм, обминав замінування, рятував життя, витягав побратимів з пекла…..
20 березня 2025 року на березі Дніпра, виконуючи бойове завдання, загинув Розводюк Микола В’ячеславович — справжній герой, воїн і оберіг для побратимів. Його життя обірвалося під час протистояння ворожому дрону, який він встиг вразити, захищаючи своїх.
Протягом року і трьох місяців Микола був тією людиною, яка без страху завозила та вивозила бойові наряди хлопців. Для них він був більше, ніж водій чи побратим — він був символом надії та безпеки. Його автівки не раз потрапляли під удари дронів, мін «Ліпісток», уламків, але попри все — він завжди повертався, завжди вивозив хлопців живими.
“Без Миколи ніхто не хотів виїжджати”, — кажуть побратими. Його присутність додавала впевненості, що навіть у найнебезпечніших ситуаціях буде шанс вижити. Він рятував життя, ризикуючи власним — щодня, щогодини.
Але нажаль …
20 березня 2025 року Микола загинув – ця клята війна забрала життя ще одного вірного сина України…
Втрата болюча і невимовна. Схиляємо голови перед подвигом нашого Захисника, який віддав своє життя за мир і свободу рідної землі. Висловлюємо щирі співчуття рідним, близьким, побратимам мужнього воїна, який поклав на вівтар Перемоги найдорожче – своє життя.
Доземний уклін Захиснику за жертовний подвиг в ім’я вільної, незалежної України. Вічна пам’ять! Вічна слава!
Герої не вмирають!
Лиманська громада
