Гендерна рівність у родині є важливою для створення здорового та гармонійного середовища. Налагоджені партнерські відносини, де кожен/кожна з великою відповідальністю ставляться до виконання своїх обов’язків, є основою існування інституту сім’ї. А це означає, що жінки і чоловіки повинні мати рівні можливості та доступ до різних сфер життя, поважати думки, інтереси кожної/кожного члена сім’ї, розподіляти обов’язки на рівних засадах, висловлювати свої потреби та домагатися своїх цілей, незалежно від статевих ролей та очікувань суспільства.
Читайте також: «Говоримо про гендер вголос»
Наша історія про подружжя Лісобей з села Болгарка. Це яскравий приклад гендерної рівності у родині, що дало змогу перетворити хобі у власний бізнес. Детальніше читайте у матеріалі.
Коли хобі стає справою життя
Сергій та Олена вже понад 20 років живуть у шлюбі, виховують трьох донечок: Олександру, якій виповнилося 18 років, та близнючок – Ларису і Софійку, яким по 5 рочків. Вже більше 15 років пані Олена спільно з чоловіком займаються вирощуванням екзотичних фруктів. На подружньому обійсті та на присадибній ділянці батьківської хати налічується понад 150 сортів інжиру, майже 60 сортів хурми, ківі, малина тощо.
Любов до рослин у Олени була з дитинства:
«Згадую, як я була ще маленькою, 7-8 років, взимку викопувала цибулинки тюльпанів, пересаджувала їх у горщик і заносила в дім. І вони вже з перших днів березня розквітали. Потім так експериментувала з томатами і зрозуміла, що отримую від цього неабияке задоволення. Коли доглядаю за своїми рослинками, то роблю це за покликом душі, а не так, що «ой, та це ж треба йти, працювати, або їхати на роботу…». У мене такого немає».
Отримати профільну освіту Сергій та Олена не мали змоги через фінансові труднощі, довелося одразу працювати. Однак бажання займатися улюбленою справою шляхом самостійного пізнання світу рослин перетворило хобі на сімейний бізнес. Навіть під час роботи на м’ясокомбінаті, де Олена працювала понад десять років, поступово нарощувала різновиди своїх рослинних улюбленців. Спочатку купувала саджанці на базарах, потім у пошуках ексклюзиву їздила по всіх ботанічних садах України. Завжди підтримує та допомагає господині її чоловік Сергій.
– Починала з розмноження колекції інжиру. Перші плоди “бреба”, які переживають зиму, збираємо, починаючи з кінця травня, але їх не так багато (приблизно 15-20 плодів на дереві). А вже з серпня по жовтень починається масовий збір врожаю. Розмір плодів (від 35 до 200 грамів), та їх кількість на дереві залежить від сорту. Дякувати, що інжир не вимагає такого ретельного догляду та не забирає багато часу. Головне – це мульчування (від ред. – вкривання поверхні ґрунту соломою, перегноєм тощо), щоб біля коренів рослинки зберігалася волога, адже стільки води не наберешся, та й значно економиш час, – поділилася рекомендаціями господиня.
А ще у Олени ціла колекція багаторічного трав’янистого гібіскусу, а також ківі, мушмула германська, кудранія (полуничне дерево).
Окрім плодів, Олена реалізує ще й саджанці. Для цього на присадибній ділянці разом з чоловіком облаштували теплицю для вирощування та розмноження різних сортів рослин.
– В основному займаємося вирощуванням плодової декорації: інжир, ківі, актимідії, хурма. Кожне насіння плодів ми висаджуємо в окремий вазончик, підписуємо його, щоб знати, де який сорт. Саджанці різних сортів хурми в Україні немає де купити, тому доводиться діставати їх з-за кордону. Так, отримавши брунечку, прищеплюю її і вже наступного року вона плодоносить, – ділиться Олена.
Коли до мети крокують разом
Як виявилось, рослинництво – не єдине захоплення пані Олени.
– Щойно розпочалася війна, перше питання, яке постало: що будемо робити далі? Порадившись з чоловіком, вирішили залишатися у своєму домі, зі своїм господарством. Я йому тоді й кажу: «Ну все, тоді купуємо козу, діти люблять молоко, я люблю молоко, буду робити сири, так переживемо скруту». На що він мені відповів: «Якщо купувати, то треба щоб статус мала, я ж не можу тобі «чорта» привести». Так ми й почали займатися козами, – розповіла співрозмовниця.
Й дійсно, кози в господарстві родини Лісобей англо-нубійські, привезені з Африки (пустеля Намібія) – найелітніша порода у світі, яка дає до 6 літрів жирного молока з ніжним вершковим смаком, без запаху. Є навіть молода козичка “бризки шампанського”, яка єдина в Україні має рівний окрас. Всі тварини паспортизовані, приводять по троє-четверо козенят.
Найважчою серед кіз є Римма, вага якої складає 90 кілограмів. Кози проживають в європейських умовах, як називає його пані Олена, “євросарай”. Про це подбав чоловік, щоб дружині було зручно поратися по господарству. Є окреме місце для здоювання кози, окремі ясла та стелажі, де вони відпочивають. У разі необхідності у Олени під рукою є всі необхідні ліки, спеціальне приміщення для переробки, зберігання молока та готової продукції. Олена виготовляє та реалізує близько 10 видів сирів з козячого молока, бринзу, сметану, кефір та іншу молочну продукцію.
Чоловік Олени Сергій, окрім спільної з дружиною роботи на присадибних ділянках, займається ще й вирощуванням декоративних голубів.
– На сьогоднішній день маю найбільшу колекцію в Україні. Разом зі своїми улюбленцями брав участь у чисельних виставках, а у 2021 році визнаний золотим призером Всеукраїнської виставки “Голуби рідного краю”, що проходила у м. Тернопіль. У моїй колекції богемський багдет, бухарський барабанщик та інші декоративні види голубів, – відзначив Сергій.
Голуб’ятник, як і сарай для кіз, він теж побудував за усіма європейськими стандартами.
Донька Олександра теж має своє заняття – селекціонує фазанів, виводить птицю з різними окрасами. Крім того, створила на подвір’ї свій бійцівський клуб з десятка бійцівських курчат, які, до речі, дуже гарно несуться.
Сьогодні Олена та Сергій Лісобеї, які виховують троє дітей, не лише колекціонують рослини, займаються вирощуванням кіз, виробництвом бринзи, сирів, а ще й доглядають за старенькими хворими матерями. Завдяки взаємопідтримці та повазі одне одного вони встигають впоратися з усім разом, надихають на нові звершення та спільно йдуть до поставленої мети.
Наталія Буковська
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу