Вимушений переїзд, втрата дому, оточення та звичного способу життя – це проблеми, з якими зіткнулися мільйони українців через жорстоку війну, яку розв’язала росія. Люди виїжджають, щоб знайти порятунок у відносно спокійних регіонах. Та знайти роботу під час війни – складне завдання, а відкрити власну справу – ще складніше.
Але, якщо людина по справжньому любить те, чим займається, то завжди знайде вихід і все зможе подолати. І це доводить досвід 27-річної Світлани Жилович (Клімової) родом з Херсонської області, яка наразі проживає в Захарівці та має статус внутрішньо переміщеної особи.
Коли мрія дитинства стає справою життя
Світлана Жилович – швачка-початківка, яка, попри війну, вирішила відкрити свою невеличку справу. І хоч пройшло зовсім небагато часу, як вона опанувала швацькі навички, та у неї вже з’явилася своя клієнтська база. Вона не лише реставрує та ремонтує одяг, а й обробляє штори та тюль, встановлює кнопки та іншу фурнітуру. І головне – Світлана дуже любить свою роботу.
Читайте також: Війна очима переселенців: історія про родину зі Снігурівки
А почалася ця історія в березні 2022 року, коли Світлана разом зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном Жиловичем, тікаючи від війни та окупації, змушені були переїхати із Запорізької області, де обоє працювали, на його малу Батьківщину – у Захарівку. Євген добровільно пішов боронити Україну від окупантів, а Світлана залишилася вдома допомагати його матері по господарству і в хатніх справах.
З коханим чоловіком Євгеном
З коханим чоловіком ЄвгеномЗ часом, трохи оговтавшись від пережитих жахів війни, вона постала перед питанням працевлаштування. Але, як часто буває, для молодої та ще й не місцевої людини це виявилося не так просто. Тому, не знайшовши роботи за фахом, вона змушена була звернутися до місцевого Центру зайнятості.
«Зареєструвавшись та пройшовши низку тестів і співбесід з фахівцями, я вирішила із системного адміністратора у торгівлі, на якого вчилася і яким працювала до війни, перекваліфікуватися на нову, зовсім не схожу, але таку бажану з дитинства – професію швачки», – розповідає героїня.
Ось так Світлана разом із двома жінками, які у той час перебували на обліку в Центрі зайнятості, стала слухачкою Одеського центру професійно-технічної освіти. Курси з навчання швацькій справі тривали майже п’ять місяців.
Нещодавно Світлана з відзнакою закінчила навчання і повернулася в Захарівку. Нарешті збулася її давня мрія і вона займається улюбленою з дитячих років справою, адже потяг до шиття, кроєння та ремонту одежі супроводжував її завжди. За словами нашої героїні, коли вона була ще школяркою, то часто бігала до бабусі, в якої була швейна машинка „Подолянка”. Тренувалася на тому, що знаходила вдома, здебільшого перекроювала та неабияк псувала мамині й бабусині речі, з яких шила лялькам одяг. Одного разу навіть зрізала всю бахрому зі штори, за що, звісно, отримала від своїх рідних добрих прочуханів.
«У старших класах переді мною постало питання, ким стати за професією, – ділиться молода швачка. – Я бачила тільки два шляхи: торгівля чи шиття. Вибір був непростим, але перемогла торгівля. Проте бажання шити нікуди не поділося. Це – заняття для душі».
Почати власну справу змусила війна
„Починати власну справу з нуля, на новому місці, коли немає ні друзів, ні знайомих, ні родичів – заважко, – зізнається Світлана. – Але дякуючи моєму люблячому чоловікові Євгену, з яким одружилися у липні минулого року, та його матері Ользі Миколаївні Жилович, я почуваю себе впевнено і бадьоро”.
Під час навчання на курсах швачокЗавдяки Євгену вона має необхідне для роботи обладнання, а мама-свекруха поділилася з невісткою приміщенням, яке орендує сама. Тож Світлана, не гаючись, відкрила підприємництво та почепила вивіску над своєю майстернею, яку назвала своїм ім’ям – „Світлана”. Під час нашого спілкування молода жінка не раз із вдячністю говорила про увагу, допомогу, людяність і турботу до себе, які відчула з боку нової родини.
На запитання, чи не доводилось стикатись з неприязним відношенням до переселенців, відповіла, що до них ставляться гарно, підтримують і допомагають. Та зазначила, що ніколи не акцентувала увагу на негативі. Адже розуміє, що всі люди різні, важливо ще й те, як ти себе поводиш. У будь-якій ситуації завжди потрібно залишатися людиною. А в Захарівці, на переконання молодої жінки, живуть добрі і чуйні люди. Адже, до кого б вона не звернулася, їй всі йшли на зустріч і намагалися допомогти.
Болить серце за рідних, які ще й досі в окупації
Розповідаючи про свою родину – батька, матір та молодшу сестричку Олену, які зараз знаходяться під окупацією рашистів на Херсонщині, Світлана змінилася в обличчі. Зникла мила посмішка, з якою вона була на початку нашої зустрічі, і з’явився невимовний смуток в очах. Їй дуже боляче за рідних, за їхні страждання і безвихідь, які вони переживають від початку війни. На жаль, у них не було, а зараз тим більше немає можливості виїзду на підконтрольну Україні територію. Та все ж молода жінка сподівається, що за першої нагоди обов’язково забере до себе свою сестру Олену, яка нині примудряється навчатися онлайн в 11 класі нашого Захарівського ліцею. Світлана забрала б на постійне місце проживання і батьків, проте вони не хочуть покидати свої домівки, бо в них теж є старенькі батьки, які не в змозі про себе піклуватися і потребують сторонньої допомоги.
З молодшою сестричкою
З молодшою сестричкоюЗа час нашої бесіди до майстерні зазирнули декілька відвідувачів. Світлана каже, що вже почало працювати місцеве „сарафанне радіо”. Це традиційно для невеликих селищ. А спочатку клієнтів майже не було. Приходили, переважно, ті, хто знав – друзі, рідні, знайомі.
Історія Світлани Жилович яскраво демонструє, що все в руках людини. І де б ти не знаходився – у великому місті чи невеличкому селищі – маючи бажання, завжди зможеш реалізувати свою мрію. Тут, у Захарівці, вона не падає духом і продовжує реалізовувати себе у новій справі.
Валентина Малюк
Матеріал створено в рамках реалізації Програми експертної підтримки для регіональних медіа, за підтримки «Медійної програми України», яка фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.
