7 ЛИПНЯ свій славетний ювілей святкуватиме відома на Роздільнянщині жінка, голова Роздільнянської організації людей з інвалідністю Валентина Сидоренко. Немає в районі людини, яка б не знала Григорівну, саме так її називають роздільнянці. Вже багато років поспіль вона опікується людьми з інвалідністю, допомагає та підтримує їх, не жалкуючи власних сил. А у свій вільний час захоплюється співом, будучи солісткою та старостою народної хорової капели «Ветеран». Про життєвий шлях ювілярки читайте в матеріалі.
Народилася Валентина Григорівна у 1944 році в с. Вороньківка(Вишгородський район, Київська область). Батьки працювали в тамтешньому радгоспі. Невдовзі після народження Валентини, батько покинув сім’ю і мама ростила Валентину із її сестрою одна. Згодом мати вийшла заміж і у сестричок з’явилося ще два брати. Старший брат помер після отриманого обмороження під час служби в армії. А молодший брат наразі проживає у сел. Димер, де працював на тамтешній птахофабриці, наразі на заслуженому відпочинку.
– У 1961 році я закінчила 10 класів. Під час навчання працювала дояркою на фермі. Корів було дуже багато і нікому було працювати. Хто вмів, хто не вмів, молоко і по ліктях текло, але всі навчились. А о 8 годині ранку вже до школи, і так щодня. Потім працювала секретарем комсомольської організації радгоспу. Коли вже втомилася від цієї роботи, вирішила вступити до Переяславського педагогічного училища. Після закінчення, у 1964 році, нас – випускників направили у Казахстан працювати в школі, але там були недовго, лишили свої трудові книжки і повтікали додому. Після повернення працювала в Гостомельській та Ірпінській школах. Це ті населені пункти, які дуже постраждали від війни, там живе моя рідня. Дуже душа за них боліла, переживала за кожного, – згадує пані Валентина.
Згодом Валентина вийшла заміж, народила доньку Анжелу. Так сталося, що 
народилась вона теж 7 липня, і відтоді цей день – святковий для обох. Чоловік Валентини Валентин був військовим і їм доводилось постійно переїжджати з місця на місце (Білорусія, Далекий Схід), змінювалось і місце роботи Валентини. Згодом військову родину Сидоренків перевели в Лиманське, де вони прожили 7 років, а після переїхали до Роздільної, де живуть й зараз.
– У Роздільній я пішла працювати на Роздільнянську птахофабрику, тоді її очолював Олександр Петрович Карієта. В перший день я прийшла до нього, а він мені каже: «Григорівно, у мене таких командних посад немає, але я дивлюся на Вашу характеристику і бачу, що Ви чогось іншого заслуговуєте!». Мені було все одно, аби працювати. Так я обійняла посаду заступника директора з господарської частини, де пропрацювала 18 років.
Після того, як чоловік захворів на онкологію, Валентина була змушена покинути роботу, невдовзі закрилася і птахофабрика. Згодом чотири роки працювала старшою сестрою по господарству терапевтичного відділення Роздільнянської лікарні, після – у Роздільнянській організації ветеранів, яку очолював на той час Федір Павлович Вчорашній.
– Вже у 2008 році, за сприянням райдержадміністрації, я створила Роздільнянську організацію інвалідів. Для цього об’їздила аналогічні організації, які були створені в інших містах, щоб подивитись, як що працює. Згодом нам дали приміщення на другому поверсі Будинку побуту і почалась робота з людьми, яких спіткала нелегка доля, які потребували підтримки та допомоги.
Серед хобі Валентині Сидоренко до вподоби співати. Понад 30 років вона є старостою народної хорової капели «Ветеран». За цей час учасники капели зі своєю концертною програмою об’їздили багато міст Одещини та інших регіонів України.
– Коли я ще навчалася в школі, то виступала в театрі юного глядача в Києві. Ми співали разом із моєю подружкою Марією. На той час керував країною Нікіта Хрущов і нам дали співати пісню про кукурудзу. Зала була заповнена вщент. У тому конкурсі ми посіли перше місце. А ще в мене дуже гарно співала мама і мені до душі став спів. Вже можна було б і піти, але мене й досі не відпускають з хорової капели. Мені кажуть: «Валю, першим сопрано. Валентино – другим, Григорівно – третім». І отак Романівна керує (Галина Стратулат, художній керівник хору – авт.), якого голосу не вистачає, я туди. Ми їздили скрізь, по різних фестивалях, але якби нам ще хоч трохи допомагали матеріально, таких виїздів було б набагато більше.
За 80 років Валентині Григорівні довелося багато чого пережити, але вона гідно пройшла цей шлях, зробивши чимало добрих справ, допомігши всім, хто звертався і й досі звертається до неї за підтримкою.
– По сьогоднішній день я і працюю, і співаю, і живу. У мене в душі закладено кредо – допомагати людям. Де б я не жила, не працювала, робота завжди була пов’язана з людьми. Шкода кидати свою справу, хоча й дуже важко, особливо через відсутність сталого фінансового забезпечення, благодійного фонду, який би міг нам допомагати на постійній основі для категорії наших людей. Сьогодні тільки в Роздільній в організації перебуває півтори тисячі осіб з інвалідністю першої, другої, третьої груп. Для того, щоб існувала наша організація та була змога допомогти нашим людям, я стукаю в усі двері до керівників різних рівнів.
Я хотіла цього ювілею мабуть з років п’ять. Думала, чи доживу, адже я теж онкохвора. Але мабуть мене Бог тримає на цьому світі, щоб я продовжувала допомагати людям. Якби моє життя повторилося, я б прожила його так само. Найбільше побажання на свій день народження – щоб Бог подовжив мені та моїй родині життя, – підсумувала нашу зустріч Валентина Григорівна.
Бажаємо нашій ювілярці довгих років життя, невичерпної життєвої енергії та наснаги на нові звершення. З днем народження, Григорівно!
Наталія БУКОВСЬКА
