🏦Будівля колишнього банку “Україна” колись була серцем фінансового життя Роздільної. Сьогодні тут розміщується Пенсійний фонд, але ці двері добре пам’ятають інше — десятиліття самовідданої праці банківських працівників, для яких ця установа була не просто роботою, а частиною життя.
▶️У 2000-х роках банк “Україна” припинив свою діяльність, але колектив не розпався — збереглася унікальна традиція зустрічей, де колеги, зокрема під керівництвом Василя Леонтійовича Чепіля, згадують минуле, діляться спогадами й обговорюють виклики сьогодення.
🎥Редакція медіа “Вперед” мала честь побувати на одній із таких зустрічей, щоб зафіксувати щирі емоції, пам’ятні історії та незгасну силу людської єдності. Запрошуємо вас до перегляду!
Василь ЧЕПІЛЬ: сумління банкіра в епоху змін
Василя Леонтійовича Чепіля знають багато роздільнянців, бо свого часу він керував Роздільнянським відділенням акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна», що існував з 1990 по 2001 роки і входив до групи найбільших. Саме завдяки Василю Леонтійовичу багато працівників банку продовжили свою діяльність у фінансових установах, що, як гриби після дощу, почали з’являтися після краху банку “Україна”. І зараз вони часто зустрічаються, аби згадати спільну працю в банку, своїх колег, розповісти про свої успіхи, поговорити про наболіле тощо. Ініціатором цих зустрічей зазвичай є Василь Леонтійович. Зустрічаючи цього сивочолого чоловіка, дивуєшся його виправці, ошатному зовнішньому вигляду, манері спокійно висловлювати свою думку. Сьогоднішня наша розповідь – це спогади пана Василя про його минулу трудову діяльність.
Початок шляху: з армії – до банку
Після служби в армії Василь Леонтійович Чепіль оселився в Роздільній. Спочатку працював у районному відділі освіти, а вже у квітні 1965 році, на запрошення керуючого Драгомирова, перейшов до Роздільнянського відділення Держбанку СРСР. Свою банківську кар’єру розпочав з посади інкасатора-шофера, водночас навчаючись у фінансово-кредитному інституті (нині – економічний університет). – У своєму житті я ніде ніколи нічого не просив. Після служби в армії приїхав у Роздільну. Мене запросили на роботу в районний відділ освіти, де працював до 1965 року. А 13 квітня цього ж року, за пропозицією керуючого Драгомирова, перейшов на роботу в Роздільнянське відділення Держбанку СРСР (так воно тоді називалося). І з того періоду почалась моя банківська справа. Працював інкасатором-шофером. Вступив до фінансово-кредитного інституту (зараз він називається економічний університет) , який закінчив у 1970 році, – згадує наш співрозмовник.
Великий досвід – велика відповідальність
У 1967 році Василя Чепіля перевели до кредитного відділу банку “Україна”, це було свого роду підвищення по службі. У ті часи банк виконував контрольні функції: перевіряв колгоспи, радгоспи, будівельні організації, залізницю, автотранспортні підприємства та інші. Відповідальність була колосальною. – Ми мали контролювати 14 колгоспів, 11 радгоспів , 13 будівельних організацій. Цим займалися вісім працівників, разом з начальником кредитного відділу. Особливо запам’ятався період, коли видавали кредити на будівництво для переселенців. Так, радгосп “Степовий” за рік збудував 63 будинки завдяки кредиту від банку “Україна”, – розповів Василь Леонтійович. Був один неординарний випадок із видачею кредиту на будівництво млина. Василь Леонтійович відмовив, бо розрахунки були недостовірні. Але згодом звернення надійшло вже з обласного рівня. Чепіль залишився непохитним – “краще гірка правда, ніж солодка зрада”. Такі випадки тільки зміцнювали його репутацію як принципового керівника. – Певний час виконував обов’язки керуючого відділенням банку в Іванівці, згодом у Березівці, Ананьєві. Моя покійна дружина теж працювала у банку, обслуговувала колгоспи. Нас з нею навіть запрошували на роботу до Одеси, але ми вирішили залишитися в Роздільній, – згадує наш співрозмовник.
Банк: порядок – понад усе
Чепіль неодноразово відстоював порядок, навіть перед силовими структурами. Як керівник відділення, він виступив проти порушення пропускного режиму в банку, наголошуючи: “У прикордонній зоні – жодного хаосу”. Ці принципи підтримувала й обласна адміністрація. Авторитет Чепіля визнавали навіть високопосадовці – його назвали одним із п’яти найкращих керуючих області з тридцяти відділень. У 2001 році банкрутство банку «Україна» набуло начного суспільного резонансу, потужно сколихнуло громадську думку і стало одним з найпомітніших в історії країни. Василь Леонтійович засуджував розпад банку, вважаючи це політичним рішенням, а не наслідком фінансових проблем: ” Жодного невідшкодованого кредиту не залишилось. Це не банкрутство – це була політична ліквідація”, – переконаний колишній банкір.
Честь, відкритість і повна довіра
Головна бухгалтерка банку Галина Кіндракевич згадує: “Тридцять років я пропрацювала в банках, пройшовши шлях від рядового працівника банку «Україна» до керівника «ПриватБанку». І ніколи не бачила, щоб хтось узяв хоч копійку з каси. Це була честь, відкритість і повна довіра одне до одного. Ми жили, як одна родина. Для нас справжнім щастям стала можливість працювати поруч із такою людиною, як Василь Чепіль”. На завершення Василь Леонтійович сказав: “Я вдячний Богу і долі, що мав честь працювати з таким колективом. Ми разом пройшли і шторм, і затишшя, не зрадили принципам, не втратили обличчя. Ми зберегли гідність і честь”.
Наталя Буковська
💳Якщо вам подобається контент на цьому каналі, ви можете піддобрити нас грошиками на банку моно для подальших відосиків:
mono https://send.monobank.ua/jar/9pHvUcUpwV
