Престур Україною

Копичинецька громада – яка ти ?

Новий день, нові відкриття, нові знання, новий престур… Як завжди, журналіст шукає для вас тільки цікаві інфоприводи. Сьогодні мова піде про Тернопільщину та її територіальні громади. Не забувайте, що це тільки перша частина, як завжди більше інформації ви дізнаєтесь через тиждень, зокрема про Чортківську громаду. Тож дочекайтесь, а ми починаємо говорити про Копичинці.

Копичинці — місто в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, центр Копичинецької міської громади (за даними з Вікіпедії), а ми вам розповімо та покажемо місто зовсім з іншого боку. Якщо ми скажемо, що Копичинцям допомагає актор Шон Пенн, зацікавила? Але про це трохи пізніше, дочекайтесь.

Тож під час престуру від Харківського пресклубу нам випала нагода відвідати маленьке, проте напрочуд мальовниче місто Копичинці. Зустрів журналістів міський голова Копичинецької територіальної громади Богдан Келічавий (на фото вгорі), який розповів про досягнення та виклики, що спіткали громаду за час повномасштабного вторгнення.

Найрезонанснішою темою, що відгукується кожній громаді вже два з половиною роки, є внутрішньо переміщені особи. Люди, які змушені були покинути власні домівки й шукати прихистку в іншій частині рідної країни. У перші дні повномасштабного вторгнення громада змогла прийняти у себе близько  700 внутрішньо переміщених осіб. Станом на липень 2024 року, у Копичинецькій територіальній громаді ­ 850 ВПО. Чому так небагато ­ спитаєте ви, а все дуже просто: помешкання у сільських громадах, як правило, має невеликий попит серед покупців. До того ж, будинки можуть роками стояти без господарської руки, люди переїжджають у більші міста, а будинки залишаються без нагляду. Великим мінусом таких громад стає те, що зачасту такі будинки мають ціну в 10, а то й 20 тис. доларів, а дорога до міста займає близько години їзди на машині. Через те, що роботи в селищах не знайдеш, а витрачати дві години щодня тільки на дорогу не вигідно, кращим варіантом виходить шукати житло безпосередньо в місті. Або ж шукати фрілансерів, які бажають жити у селищах, хоча і тут мінус ­ немає кав’ярні, де можна естетично випити кави та попрацювати (це вже жарт від мене, не сприймайте всерйоз).

Повертаємось до Копичинців. Громада запровадила цікавий проєкт «Будинок для ВПО». Це перша громада в Україні, яка започаткувала ремонт покинутих будинків, згодом заселивши туди внутрішньо переміщених осіб. Ідея проєкту полягала в тому, щоб за донорські кошти забезпечити людей простором, де згодом вони зможуть за бажанням повністю залишитись. Тож, вибравши будинки, в яких вже не проживають люди, за донорські кошти був зроблений ремонт, після чого вони були передані на рік у користування ВПО. Ремонт здійснювався коштом двох донорів. І ось тут ­  секрет, на який ви так довго чекали: один з них ­ благодійний фонд американського актора Шона Пенна, який інвестував 110 тисяч доларів. Здавалося б, який зв’язок має Тернопільська громада та Шон Пенн, але навіть тут війна внесла свої корективи.

Як зазначив міський голова Копичинецької територіальної громади Богдан Келічавий, цей проєкт гарний тим, що допомагає внутрішньо переміщеним особам інтегруватися саме в громаду, поладнати з сусідами та можливо навіть поділитися чимось новим. Таким чином, навіть у такі непрості часи населення зближується, допомагаючи одне одному:  «Ми започаткували унікальний проєкт «Житло для ВПО» через те, що податок на нерухомість в Україні низький. Якщо хтось помер чи виїхав за кордон, а родичі чи співвласники мешкають в іншому регіоні і нічого не роблять з будинком, він зазвичай стоїть порожній, навіть в оренду не здають. Ринкова ціна таких будинків — 20­30 тисяч доларів. Та покупців немає, бо до обласного центру добиратися годину­півтори, а в селищах не густо з роботою. Тому наша територіальна громада започаткувала проєкт, аби допомогти ВПО з квадратними метрами. Знайшли двох іноземних донорів, які погодилися зробити ремонт у будинках та квартирах, де ніхто не живе. Ідея — власники віддають свої будинки під проєкт, а донори роблять капітальний ремонт. У пріоритеті ­ це прокладення водопостачання, водовідведення та тепломережі. Після ремонту власники підписували договори про те, що погоджуються заселити у свої будинки переселенців. ВПО можуть мешкати у відремонтованому житлі рік і платити лише за комунальні послуги».

Але ж і тут не без мінусів: міський голова наголошує, що ремонт просувався доволі повільно, бо майстрів шукали саме місцевих, а не за кордоном. Через мобілізацію зараз важко знайти спеціалістів, які знаються на прокладенні мереж каналізації та водовідведення. З майстрами, які проводять косметичний ремонт, вже було легше.

Ще одним величезним плюсом для громади стало прийняття релокованого бізнесу. Потужна меблева фабрика «Меблі ­ Техностиль», що базувалась раніше на Харківщині та мала 5 тисяч квадратних метрів виробничих приміщень й входила до трійки виробників шкільних меблів по Україні, наразі релоковано й розвивається саме у Копичинецькій громаді.

 «Власники докладали великих зусиль для пошуку нового приміщення на заході України. Почали переїзд у серпні 2022 року. З самого початку треба було докласти багато зусиль для ремонту та підготовки ділянки під виробництво. Десь три місяці тривав цей процес  і на кінець листопада знову почали виготовляти меблі на новому місці», ­ розповів начальник виробництва Юрій Слісенко.

Таким чином у громаді почали з’являтись нові робочі місця. Станом на липень 2024 року на виробництві вже працює 40 осіб.

Тож навіть маленькі громади розвиваються у такий скрутний час, допомагаючи країні та голосно заявляючи про себе.

Вікторія Яслик