30 вересня минає пів року, як передчасно пішов у Вічність наш любий синочок, коханий чоловік, дорогий
зять
НІКІТЕНКО Максим Анатолійович.
Небо найкращих забирає –
Кажуть усі… Ми згодні з цим…
Нашого Максима теж нема,
Вже пів року страждаєм ми за ним.
Пів року, як пішов з життя,
А ми живем із болем втрати…
Максим, синок, коханий,
Як нам далі жити?!
Як далі хрест важкий нести?!
Як серце склеїти розбите?!
За все, ріднесенький, прости!
Не знаєм, як без тебе жити…
Просимо всіх, хто знав нашого Максима, пом’янути його добрим словом.
Вічно сумуючі мама, батько, дружина Крістіна, родина Заблудняків
