7 жовтня виповнюється 10 років, як немає рідної та дорогої нам людини
КАЖАНА Віталія Анатолійовича.
Як боляче без тебе, рідний, жити,
Душа ридає, тужить і болить.
Ніким тебе не можна замінити
І сльози ллються, мов струмок біжить.
Ми пам’ятаємо твої слова, усмішку
І радощі, тривоги кожен раз
Та до могили топчемо доріжку,
Минуле ж не повернеться до нас.
Пішов від нас ти дуже рано,
Ніхто не знав і не відчував біди.
Тепер на серці нашім вічна рана,
Бо ти пішов не на годину – назавжди.
Чому життя таке несправедливе,
Хорошим людям доля нелегка?
Така душа – розумна, добра, мила,
А доля випала коротка і гірка.
Про тебе спогади не стерті,
І досі любимо без меж,
У нашій пам’яті ти вічно живеш.
Нехай Господь тобі дарує
Життя те вічне, неземне
І хай навік тебе полюбить,
І прийме в царствіє своє.
