Подкаст «Роздільна і творчі: майстриня з ручної в’язки»

Багата Роздільнянщина на творчі особистості, ой багата! Хтось співає, хтось вишиває, хтось малює… А ми сьогодні розповімо про майстриню, яка виготовляє в’язане взуття. До речі, це давно вже не новинка. І ті, хто опанував цей вид мистецтва, вже має своїх постійних клієнтів. Отже, знайомтесь ­ Ірина КОРИСТА. Наш кореспондент взяв інтерв’ю у цієї талановитої жінки.

­ Пані Ірино, що спонукало Вас розпочати цю справу?

­ По­перше, це була цікавість, бажання спробувати щось нове, не банальне, не тривіальне. Випробувати себе, чи зможу. Звичайно, вийшло не з першого разу. Це доволі копітка робота. Перед цим передивилася не один майстер­клас. Не один чобіток був розпущений до підошви, до нуля.

­ Ви дивилися майстер­класи, а де ще вчилися цього ремесла?

­ Це суто моя ідея, моє бажання. До цього я просто в’язала спицями, трішечки гачком, а потім вирішила, чому б не спробувати, щоб це був не якийсь домашній тапочок, а можна було вийти в цьому взутті на вулицю. Воно, до речі, дуже легке, комфортне. Ті, хто спробував хоча   б раз, вже не відмовляться від нього, бо це, дійсно, комфортно. Ще хочу додати:у кого проблемні ніжки, то це взагалі без варіантів, де яка кісточка, де який підйомчик нестандартний. Це взагалі дуже заходить, якщо є якісь проблеми зі звичайним   взуттям.

­ Як я розумію: якщо є проблеми, люди Вам заздалегідь про них кажуть, і Ви підбираєте взуття під ніжку.

­  У деяких великі кісточки, або ще якісь особливості ноги. Отже, треба заміри робити, буває одна нога ширша, друга вища… Тому все це суто індивідуально. До всього необхідно підходити серйозно, щоб потім не вийшло, що всі зусилля зведуться нанівець.

­ Були такі моменти, коли Ви пишалися своєю довершеною роботою, а клієнту не підходить: чи колір не подобається, чи щось тисне?

­ Якщо можна десь щось підправити, розпустити, то виправляю ситуацію. Але якщо процес виготовлення взуття дійшов до фінального завершення виробу, тоді я його відкладаю, можливо підійде комусь іншому. Але щоб це попередити, зазвичай, робимо декілька примірок на різних етапах виготовлення. Цим самим унеможливлюю подібні випадки.

­ Якими техніками послуговуєтесь при виготовленні виробів?

­ Техніка класична. Спочатку триває робота над основою ­ з прошивки підошви, потім до цієї прошивки з середини починаю набирати петлі, піднімаю бортик, а з середини носка йду рядочками, прив’язуючись до бортика, аж поки не дійду до серединки взуття. Робота над серединкою ­ за замовленням клієнта. А ще є техніка етно, яку потрохи розвиваю.

­ А скільки Ви вчилися цього?

­ Мабуть, років з п’ять. Причому щоразу кожна модель стає досконалішою, і мені все більше подобається кінцевий результат, і клієнти більш задоволені. Але хочу сказати, що не можна цю справу ставити на рейки, адже фурнітура дуже дорога в закупці. Отже, в’язане взуття не може бути дешевшим, а люди, на жаль, не можуть собі дозволити наразі платити його справжню ціну.

­ А де Ви закуповуєте матеріали?

­ Зазвичай, в інтернет­магазинах. Ще є перевірені групи в мережі, з якими я співпрацюю вже багато років. Можу заплатити людині наперед, бо знаю, що мені вишлють заготовки тощо. Це вже перевірені контакти, з якими мені комфортно і приємно співпрацювати.

­ Пам’ятаєте, хто був Вашим першим замовником?

­ Жіночка з інтернету. Їй сподобалась моя модель, вона вислала мені всі заміри своєї ніжки. Коли я відправила їй готовий виріб, вона мені згодом надіслала фотозвіт. Їй дуже сподобалось взуття і вона його із задоволенням носила. Я зараз не скажу її прізвища, це було років три тому.

­ А як Ви далі реалізовували свою продукцію на теренах свого міста?

­ Я не ставлю перед собою таку мету. Ось воно у мене є, мені подобається це взуття. Я така людина, що можу його просто подарувати. Це поклик душі, моє бажання, моя творчість…  Мені подобається цим займатись.

­ Чи плануєте Ви перетворити свою роботу, хобі, творчість на бізнес?

­ Серйозно ні, якщо піде, то піде, якщо ні,то ні.

­ Ще цікаве запитання: є такі натхненники, поціновувачі, які до Вас прийшли і попросили навчити їх виготовляти такі вироби?

­ Це можуть бути лише якісь деталі, адже, подивившись майстер­класи, можна повністю навчитися цьому ремеслу. Просто буває іноді, що деякі моменти не роз’яснюють. Якось до мене звернулась жінка і попросила показати, як зробити маленький стіжок. Я завжди готова поділитися своїм досвідом.

­ Гадаю, нашим глядачам і читачам теж це цікаво. Ось люди дивляться: як гарненько! А з чого все починається?

­ Це не так просто. Ось ми, наприклад, придбали підошву. Вона дуже легенька, класна, комфортна, гнучка, пружна, ніякі камінчики не будуть відчуватися. Але для того, щоб мені почати з нею щось робити, потрібно сантиметром відміряти, намалювати штришки, потім шилом зробити отвори. Потім через  кожну дірочку крючком прошиваємо всю підошву капроновою ниткою. Це займає дуже багато часу, тим більше, що це не так просто, як здається з першого погляду. Люди, як займаються ремонтом взуття, знають, що це дуже важко. У мене іноді на пальцях з’являються мозолі. Після прошивки підошви із середини крючком у кожну дірочку по два заходи пропускаємо ниточку і робимо перший стіжок, потім йдемо по колу. Згодом піднімаємо два ряди бортика, обв’язуємо його двічі, щоб взуття було пружнім, щоб на нозі не деформувалося, щоб тримало форму ноги, яка у всіх індивідуальна. Потім від носочка відраховуємо серединку і в’яжемо рядочки один до другого, прихвачуючи петлі бортика, і так десь до серединки підошви. Дов’язавши до язичка, в’яжемо бортики, де будуть люверси – це такі дірочки, куди потім просовують шнурочки. Дов’язали до цієї стадії, пров’язуємо язичок, а потім обв’язуємо п’яточку. Таким чином у нас будуть осінні височенькі кросівочки, чобітки. Якщо в’язати вище, то вийдуть напівчобітки, якщо ще вище, то повноцінний чобіток. Це вже ваша фантазія.

­ Які у Вас є варіанти взуття?

­ По­перше, літнє, для осені, макасинчики менш закриті, з нижчим бортиком. Використовую нитки “Алізе”. Вони мені подобаються: не кошлатяться, не вигорають. Якщо в’язати в одну нитку, воно буде менш щільним, якщо в дві ­ більш щільним, за рахунок чого тримає форму.

­ Його  можна кинути і у пральну машину?

­ Так, я хотіла на цьому наголосити: взуття в’язане від прошивки, а прошивка йде капроновою ниткою через усю підошву, отже його можна прати в пральній машині, з ним нічого не станеться. Дістали, висушили, устілку вставили і пішли.

­ Скільки часу виготов­ляєте кожну пару  взуття?

­ У мене є моя постійна робота, і все це відбувається у вечірні часи, коли вся домашня робота зроблена. Зокрема, прошивка займає десь години 2­2,5. Наступного вечора можу підняти бортик і зв’язати до половини два носочки, за третій вечір ­ задничок підняти. У четвертий вечір йде обв’язочка, оздоблення, якісь деталі. У підсумку ­ десь чотири вечори, якщо я нічим іншим не зайнята.

­ Якщо підрахувати ­ десь близько 10­12 годин. А було таке, що треба було щось терміново зробити за один день?

­ За день дуже важко це зробити: руки втомлюються. За два дні ­ це оптимально, якщо є достатньо часу.

­  А ще Ви в’яжете шкарпетки на волонтерських засадах нашим хлопцям.

­ Так, з початку повномасштабного вторгнення і створення у нас гуманітарного координаційного центру люди почали приносити до нас, хто що мав, хто що міг і хотів поділитися. Я побачила, що деякі речі не можна було відправляти, ми почали їх переробляти. До мене приходили жіночки, які хотіли допомагати, брали заготовки, приносили носки. Ми їх збирали до 30 пар, складали в коробки і відправляли з волонтерами туди, куди вони їхали і де хто замовляв. З рік тому  у нас почали просити виготовляти носки на гіпс: вони широченькі, на застібці, щоб було зручно їх зняти. Дуже багато пар ми передали на госпіталі і продовжуємо цим займатися. І зараз, незважаючи на теплу пору року, продовжуємо збирати носки. Наразі у мене вже є пар 60 зв’язаних носків.

­ Що б Ви побажали нашим читачам, глядачам?

­ Бажаю не зупинятися на шляху до своєї мрії, не бійтеся розвиватися, у вас все вийде! А якщо на загал ­ то зичу всім перемоги, миру, здоров’я і всього найкращого.

­ Слава Україні! Героям слава! Роздільна і творчі!

Лариса ЗАБЛУДНЯК