17 січня Лиманська громада прощалася зі своїм земляком, стрільцем 1-го стрілецького відділення, солдатом Дехтярьовим В’ячеслав Олександрович (1993 р.н.).
Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність, 8 січня 2024 року В’ячеслав отримав поранення поблизу населеного пункту Миколаївка Херсонської області. Внаслідок отриманих травм 13 січня помер в одній з лікарень м. Київ.
Живим коридором гідно, з почестями зустріли земляка-Героя на малій Батьківщині.
Вчителька початкових класів Лиманського ліцею № 2 зазначила: «Ми проводжаємо в останню путь нашого захисника, нашого Героя Славу Дехтярьова. Так я його завжди називала. Нещодавно ми зустрілися. Мені завжди було приємно чути його привітання з доброзичливою усмішкою на вустах. Того разу він поспішав. Поспішав на захист нашої Батьківщини. Він сказав: «Неля Михайлівна, я вже від’їжджаю…». Ми співчуваємо рідним, поділяємо з ними горе, яке прийшло в їхню родину. Але неможливо підібрати слова, щоб загасити душевний біль рідних і близьких загиблого. Вічна і світла тобі пам’ять, Славо! Герої не вмирають!».
Про свого побратима розповів і заступник командира роти В’ячеслав Булічев: «Ми – підрозділ добровольців міста Одеси та Одеського регіону – зібралися на початку війни в 2022 році. Пройшли шлях через Миколаївську та Херсонську області. І сьогодні перебуваємо на одному з найвідповідальніших ділянок фронту – в Херсонській області, на березі Дніпра. Якщо ви ввімкнете новини, то почуєте про операції на лівому березі, на островах. Слава доєднався до нашого підрозділу у дуже важкий для нас період, коли ми несли втрати, коли неможливо було виснути носа через дрони, через постійні авіанальоти, через артилерію. Слава моментально вписався в наш колектив, ми зраділи, що до нас приєднався такий боєць. Умови, в яких він служив, можна назвати геройськими, і це не порожні слова. Розумієте, коли стоїть задача перетнути річку для виконання завдання на острові, де немає, як вкопатися, перебувати там по три доби, Слава виконував все, що від нього залежало. Він був взірцем мужності. Ситуація ускладнювалася ще й тим, що через природні перешкоди було тяжко проводити евакуацію. Щоб забрати тіла наших полеглих побратимів, доводилося сідати на весла, перепливати річку. Цим завжди займався Слава. Далі ми відправляли наших полеглих побратимів додому,щоб рідні могли поховати їх з усіма почестями. У нашого підрозділу є свій шеврон, який розробив наш боєць Гнат Тарасюк, який, на жаль, теж повернувся додому «на щиті», загинувши під час штурму козацьких таборів. Він був художником. Цей шеврон носять бійці підрозділу, які брали участь у найвідповідальніших спільних операціях з морською піхотою, це наші штурмовики. Слава мав отримати цей шеврон ще восени, але сталася прикра ситуація: він потрапив на лікарняний, і ми просто не мали можливості його вручити, а коли повернувся, то не встиг його отримати. І сьогодні у мене є остання можливість вручити йому цей шеврон. Я хочу, щоб ви запам’ятали Славу як мужнього воїна, яким він насправді був. Велика честь була служити пліч-о- пліч зі Славою. Слава Україні! Героям слава!».
Вічна слава Героям!
