Сумні звістки одна за одною надійшли протягом минулого тижня в нашу громаду. І знову щемить серце, і знову непрохані сльози котяться з очей, і знову «Пливе кача» розриває серце на шматки…
24 ЖОВТНЯ під час виконання бойових завдань біля населеного пункту Андріївка, що на Донеччині, загинув старший солдат, сапер штурмового батальйону ФЕДОРОВ Олексій Володимирович (1978 р.н.).
Третього листопада зустрічали загиблого Героя в с. Новоукраїнка, де у місцевому храмі відбувся чин відспівування.
Батькові-Герою ФЕДОРОВУ Олексію Володимировичу присвячується…
Дякую, Всевишній, за щирі почуття,
Але я знаю: Україна – це наше ім’я!
Як Ісуса на Голгофі тебе розпинають,
Але люд не вірить – Каїна в серце мають.
Україно! Єдина моя ти мати!
Як твої рвані рани лікувати?
Щоб криваві ріки текти перестали,
Болю, крику, сліз, страху ми не знали.
Україно, Україно!
Люба, рідна ти ненько…
Вирвана глибока рана у серденька,
Дим їдкий пекельний очі виїдає.
Та за що все це нам?
Брат названий карає.
Прийшла осінь. Листя опадає,
А у тебе від мук цих і сну немає.
Не водою – кров’ю наповнилась криниця,
Та немає сліз вже у бідної вдовиці.
Спалена стерня її ноги обпікає,
Та вона іде вперед, бо добре знає:
Тут її земля, тут її надбання –
Сини, дочки та перше кохання.
Прокидайтесь, хто спати не може
За єдину землю рідну свою.
Бач, мати-Україна, як ложе,
Топчуть її без жалю.
Топчуть, гріха не бояться,
Правди знати не хочуть,
Вони звикли лиш сміятися,
Горе сіють – сльози жнуть.
Україно, Україно! Гірка твоя доля,
Та ще, любі браття, буде наша воля!
Хай загине ворог, щоб йому не встати,
Загарбницьких чобіт навіки не знати!
***
Без правил, без законів ця війна…
Невимовного болю приносить вона.
Моя неповторна ти і єдина,
І стяг у руках тримає людина.
Із вирв і попелу ти знов повстанеш,
Народишся, як бажана дитина,
Ростимеш та квітучою станеш.
Із промінням сонця струмок заспіває,
Вітерець тихенько весну привітає.
Пролісок голівками сніг пробиває,
Весни розмаїття Україна зустрічає!
Зморені, але завзяті люди заспівають,
Щоб загинув ворог клятий,
Що йому не встати повік!
З сумом – діти Мирослава та Ярослав
Нехай наші Герої спочивають у мирі, а пам’ять про них назавжди залишиться серед нас. Щирі співчуття рідним і близьким загиблих. Герої не вмирають!
