Володимир Якович Буковський пішов у найкращий із світів напередодні різдвяного Святвечора. Він корінний роздільнянець, народився 29 квітня 1928 року на хуторі Бицилівському. Честь та історичну пам’ять свої малої Батьківщини відстоював багато десятиліть уже в зрілому віці. Писав нариси, кореспонденції, розповідав з телеекранів, виступав у школах, перед депутатами, виборцями. 1994 року балотувався в народні депутати України. Його передвиборна програма знайшла багатьох прихильників. На зустрічах з виборцями і протягом всього життя сміливо викривав недоліки суспільства, прорахунки місцевої влади, брав активну участь у розбудові державності.
Він знайшов розуміння і підтримку з боку різних політичних сил, впливових представників влади. Результатом його досліджень і публіцистичної діяльності стали чотири книги документально-історичного нарису «Горькая правда».
Майбутній краєзнавець, письменник, громадський діяч народився в епоху докорінних змін на теренах Радянського Союзу: починалася колективізація, яка позначилися на його родині, долі українського села в цілому. Довоєнна Роздільнянщина знала і скорботу, і розквіт. Друга світова війна вплинули на світогляд майбутнього краєзнавця. Він на власні очі бачив бій 4-5 квітня 1944 року, про що написав у третій книзі «Горькой правды»: «…Немецких солдат было около 200. Русских наступало (разведка боем) 75… Немцы отступили и остановились… Опомнилась и пошли в контратаку… Бились прикладами, штыками, ножами, хватали друг друга за горло, стреляли…».
Бій за хутір Бицилівський (близько 20 подвір’їв) тривав безперервно з 12 години 4 квітня до ранку наступного дня. У люту битву втягнулися інші підрозділи, з нашого боку – цілий полк. Після того, як вороги залишили село, свої позиції за ним, підлітки, в тому числі, Володя Буковський, оглядали поле бою. Жахлива картина. Загинули 45 червоноармійців, близько 200 поранених. Втрати ворожих солдат були також великі. Поховання загиблих тривало два тижні, чим займалися безпосередньо бицилівці.
1950 року прах визволителів мусили перенести до братської могили села Бицилове, бо хутір обезлюднів після хрущовських реформ. За чотири десятиліття по тому Володимир Якович знову захищає поле бою, поле Пам’яті, цього разу – від наруги над останками, забуття.
Він писав на своїй книзі «Горькая правда»: «Сегодня историю Украины каждый трактует так, как ему выгодно. Мне очень хотелось бы отобразить подлинную, без прикрас, историю своего края. Горькая она или сладкая, но мы должные знать ее такой, какой она была в действительности». Дослідник досяг свої мети, працюючи наполегливо, ретельно, що викликає повагу.
Ось, як відгукнулася у своїй рецензії на перші три книги доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного університету імені І.І. Мечникова О.А. Бачинська: «…На особливе схвалення заслуговує наведення В.Я. Буковським інформації, в тому числі підкріпленої особистими спостереженнями, споминами, узагальненнями, яка дозволить читачеві розширити уявлення про традиції, звичаї, обряди основних етносів регіону… Найбільш цікавими є матеріали з історії німецьких колоній краю, а також рідного села…».
З рідним селом також пов’язана подія, яка зробила В.Я. Буковського відомим усьому світові, котрий боровся і бореться з нацизмом, за права людини, за мир. У третій книзі він пише, зокрема, про те, як у листопаді 1943 року до сусідньої Будьонівки (Новоукраїнки) привели колони полонених солдатів Червоної Армії. У цій групі було сім євреїв. Один з них – старший лейтенант Семен Михайлович Бобров – втік з-під варти. Вийшов на хутір, до хати Буковських. Батьки Володимира – Яків Олексійович та Єфросинія Дмитрівна, ризикуючи життям, дали йому притулок, переховували. Радянський офіцер прожив тут до визвольного квітня 1944 року, тобто – майже півроку, що пов’язано також з великою небезпекою, яка щодня загрожувала бицилівцям. Визволений Червоною Армією, врятований офіцер пішов знову на фронт.
Єврейська рада України, Фонд «Пам’ять жертв фашизму в Україні» 2007 року присвоїли Володимиру Яковичу Буковському звання «Праведник України». У дипломі від імені Фонду написано, зокрема: «…Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок, і буде передавати ім’я Ваше із покоління в покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами…».
Володимир Якович також знайшов і оприлюднив архівні дані щодо голокосту євреїв на території Єгорівської сільської ради, де 2011 року поставили встановили пам’ятник загиблим.
Редакція газети «Вперед» свого часу першою опублікувала сторінки і глави його незабутніх книжок. Журналісти часто працювали поруч з ним, готуючи публікації до друку. Вони, а також наші читачі шанують пам’ять цієї талановитої людини. Відзначають, що його надихала на нові дослідницькі розвідки, хвилювала як людину, громадянина незгасна думка про те, що залишили нащадкам загиблі визволителі. Володимир Якович говорив: солдат-визволитель має право на те, щоб про його подвиг знали наступні покоління.
Володимир Якович Буковський Указом Президента України нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня, а також розпорядженням райдержадміністрації – орденом “Честь та шана” за вагомий внесок у розвиток Роздільнянського району, відзначений подяками, грамотами громад нашого району – лиманської, щербанської, роздільнянської та іншими.
Усім своїм життя він служив історичній правді.
Вічна пам’ять нашому земляку, автору «Горькой правды», «Праведнику України» Володимиру Яковичу Буковському.
Василь КОЛПАКОВ, редакція газети «Вперед».
На фото: В.Я. Буковський під час зустрічі з учнівською молоддю у районному історико-краєзнавчому музеї.
.
