Навіки 21…
Кучурганський Герой Олег Умальонов поклав своє життя на полі бою за свободу та незалежність Батьківщини. Мати більше ніколи не обійме свого сина, сестра ніколи не побачить свого брата… Неможливо писати розповідь мами без сліз, адже в них стільки болю, смутку, скорботи та любові до рідної дитини… Коли твоя дитина на війні, то твоя душа біля твого сина – це щодень, щохвилини ти живеш у страху за його життя.
Редакція газети «Вперед» запросила на бесіду мати загиблого Героя Тетяну Умальонову, щоб більше дізнатися про нашого земляка-Героя, щоб увічнити його пам’ять серед мешканців громади, щоб майбутні покоління назавжди закарбували у себе в душі ціну нашої Перемоги над рашистами…
Мимоволі мама лине думками в минуле і згадує той час, коли вперше побачила сина після народження і зрозуміла: він – часточка її життя. Перші кроки, посмішка, маленькі рученята викликали в серці таку радість, що хотілося обійняти весь світ. Олег підростав і мама мріяла, що він буде її надією, опорою, сенсом життя. Це були найщасливіші дні. Для мами було дуже важливо, щоб син виріс сильним, розумним, справжнім чоловіком. Ніхто не очікував, що страшна війна росії проти України забиратиме найкращих синів і дочок у Небесне військо, ніхто не очікував, що наші міста і села перетворяться на руїни, що гинутимуть дорослі і діти, що рідна країна потерпатиме від свавілля та жорстокості того, кого раніше називали «братами».
Тетяна Юріївна розповіла, що родина наразі проживає в с. Кучурган. Олег народився 13 червня 2001 року. Закінчив 9 класів Кучурганської ЗОШ, потім вступив у Лиманський професійний аграрний ліцей з наміром отримати професію кухара, пекаря. Під час навчання підробляв на виробництві кованої сітки.
У 2018 році покинув ліцей і пішов служити в армію за контрактом. Проходив навчання в 169-му навчальному центрі «Десна» імені князя Ярослава Мудрого. Ця військова частина Збройних Сил України спеціалізується на підготовці особового складу для різних родів Сухопутних військ України. Підпорядковується безпосередньо командуванню Сухопутних військ. Знаходиться в сел. Десна Чернігівської області. Там же прийняв військову присягу.
Під час складання присяги мама Олега з сестрою Анастасією приїхали до нього у військову частину. Там Анастасія познайомилася з Павлом Єрським, другом Олега. Згодом вийшла за нього заміж.
Разом з Павлом Олег проходив службу у військовій частині А3880 у 38му зенітному ракетному полку імені генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Це військове формування військ протиповітряної оборони Сухопутних військ Збройних Сил України чисельністю у полк, що дислокується у смт Чорноморське Одеської області. Перебуває у складі ОК «Південь». Сьогодні бійці в/ч А3880 захищають повітряний простір України в найгарячіших точках.
У квітні 2021 року Олег пішов служити в зону ООС у складі 5ї батареї. Довелось обороняти нашу територію під Донецьком і Луганськом. Перебував там до грудня 2021 року.
У січні Олег приїхав у відпустку, яку так і не довелося догуляти. В 20х числах лютого хлопця відкликали з відпустки і наказали з’явитися з речами на Одеському аеродромі.
«24 лютого Олег нам зателефонував і сказав, що почалася війна… Щоб ми берегли себе…», згадує мама загиблого Героя, витираючи непрохані сльози. Тоді всі матері України молилися Богу, щоб зберіг їм дітей, думали, що ця війна – якесь непорозуміння і невдовзі закінчиться, але де там…
Після повномасштабного вторгнення рашистів на нашу територію Олег перебував під Миколаєвим, згодом у Херсонській області. Іноді телефонував з окопу і казав, що багато прильотів. Взагалі, тримався бадьоро і заспокоював своїх рідних, що у нього все добре.
У жовтні 2022 року мав закінчитися контракт, а загинув Олег у серпні 2022 року. Тепер йому навіки 21…
«7 липня син приїхав у відпустку. Ми всі раділи цій зустрічі, а він ходив якийсь похмурий. Весь час стругав якісь палки. Взагалі, він завжди щось майстрував, любив ходити на риболовлю, дуже полюбляв автомобілі. У мирному житті бувало, купить авто, поїздить і продає, а собі купляє нове. Серце стискалося, земля йшла з-під ніг від хвилювання, якби ж я знала, що то була остання зустріч – обняла б, розповіла, як сильно люблю його. Згодом хлопці, які служили з ним разом, розповіли, що перед фатальним виїздом Олег сказав: «Давайте, хлопці, сфотографуємось на згадку…». А через пів години п’ять військовослужбовців на машині «ОСА» (ред. радянський автоматизований військовий зенітно-ракетний комплекс) поїхали на завдання, де внаслідок влучання ракети загинуло чотири воїни, один побратим Олега залишився живим Олександр Фісун, але став інвалідом», згадують зі сльозами на очах мати і сестра загиблого.
Олег був старшим оператором зенітно-ракетного комплексу «ОСА». Командування цінувало його здібності, довіряючи найскладніші завдання. За час служби Олег збив більше 20 безпілотників і один гвинтокрил К52 («алігатор»).
Рідні Олега хотіли б дізнатися більше про той страшний для них день, про загибель сина, брата, але не можуть зв’язатися з Олександром, бо він не відповідає на дзвінки, не реагує на повідомлення.
У Олега залишилась донечка Сонечка.
Указом Президента України від 9.01.2023 року № 9/2023 житель Роздільнянського району Олег Умальонов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Державну нагороду матері загиблого військовослужбовця Тетяні Умальоновій вручив голова Роздільнянської районної військової адміністрації Сергій Приходько разом з представником Роздільнянського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Усі українці підтримують один одного, стали плече до плеча разом і до Перемоги. І наше головне завдання – зберегти пам’ять про загиблих Героїв, не дати її приспати, забути, а донести до людей правду про цю війну і про їхній відважний подвиг. Адже вони Герої і їхні імена вже записані в новітній історії України.
Герої не вмирають! Вони живі, поки ми їх пам’ятаємо.
Лариса Заблудняк
