Багато десятиліть минуло від закінчення Другої світової війни. Дуже мало залишилось її сучасників, тих, хто воював на фронті, працював у тилу ворога. Але залишилась пам’ять в серцях рідних.
З покоління в покоління передаються в сім’ях розповіді про війну, рідних, які воювали, загинули. Пройшло багато часу, але люди продовжують шукати могили близьких людей, які не повернулись додому. До адміністрації школи надійшов недавно лист з м.Дніпра від жінки, яка перерозповідала в ньому свою сімейну історію. Рідний брат її бабусі Сиротюк Катерини Іванівни – Купріян Іванович народився в селянській родині в с.Тарасівка Верхньодніпровського р-ну Дніпропетровської області (сучасна назва) 01 січня 1909 року. З перших днів війни пішов на фронт, залишивши дружину, сина. З війни не повернувся – загинув.
Батьки, брати, сестри, сім’я все життя прагнули дізнатись, де похована рідна людина, але місцезнаходження не знали. Сестра Купріяна Івановича Сиротюка – Катерина Іванівна, помираючи заповіла своїй дочці розшукати могилу брата.
Пройшли роки і зовсім недавно сім’я знайшла інформацію про те, що Сиротюк К.І. загинув під час боїв 19 серпня 1941 року поблизу с.Єгорівка. Рідні переслали в школу фотографію загиблого бійця.
Ім’я Сиротюка К.І. викарбуване на нагробній плиті біля пам’ятника загиблим воїним в нашому селі.
Внучка Катерина Іванівни Сиротюк виконала останню волю своєї бабусі і пообіцяла на травневе свято Перемоги приїхати до с.Єгорівки, щоб вклонитись пам’яті загиблого дідуся.
Г.Л. Казмірчук – вчитель історії Єгорівської ЗОШ.
