Кохання – то є світле почуття, що людські перевертає душі, оновлює їх, очищує та окриляє. Воно могутній двигун людського життя. Розвій дивовижного таїнства любові – обряд одруження. 31 січня в Роздільнянському відділі ДРАЦС на весільний рушник стала пара – Дмитро та Анастасія. Подружжя живе разом як 10 років, та більше продовжило рід Браг, виховуючи двох діточок.
Мама нареченого, пані Олена, поділилася враженнями щодо рішення сина про реєстрацію шлюбу:
– Через масштабні зміни в країні у соціумі маємо чимало невизначеностей, труднощів. Людина намагається різними шляхами створити безпеку, затишок навколо себе, пристосуватися до нових реалій життя за підтримки сім’ї. Мій син вирішив узаконити стосунки, бо саме війна підштовхнула його до цього рішення: на початку лютого йде на передову, хоча в лавах ЗСУ з перших днів борні. До цього працював будівельником та проходив строкову службу. Він не чекав на повістку, а цілеспрямовано пішов до військкомату. Я маю трьох синів, двоє з них несуть службу в ЗСУ. Дмитро та Анастасія, на мій погляд, були осторонь політики, проте від початку повномасштабного вторгнення у них та всієї молоді прокинувся патріотичний дух – усі стали на захист рідної землі. Якщо ми не відстоїмо свою свободу – ми втратимо наше право називатися українцями.
– Як Ви сприйняли рішення дітей про одруження?
– Мені було надзвичайно приємно від тієї звістки. На той момент я перебувала в лікарні, але благословити їхній шлюб, вручити хліб-сіль – було моїм материнським обов’язком.
– Як сім’я Вашого сина переживає ті моменти, коли батько йде на службу?
– Чекають… Моляться… Зараз збираємо його до війська, виготовляємо свічки, оснащуємо дрібними, але потрібними речами, щоб допомогти хлопцям усім необхідним. Буває, що ми сидимо за родинним столом та, годинами спілкуючись, обмінюємося знаннями, здобутими під час військових навчань, та навичками з надання першої медичної допомоги за стандартами НАТО. Доходило навіть до відточування умінь із тактичної медицини на практиці.
- Як Ваше материнське серце почувається, коли діти на службі?
– Неспокійно, звичайно… Кожна мама має материнський інстинкт. Порівнюючи менталітет України та росії, можна дійти висновку, що у нас, українців, взаємини між матір’ю і сином теплі, по-справжньому ніжні, дбайливі. Адже в сім’ї дитина навчається любові й добру, шани до свого роду, збереження цінностей, передання їх із покоління в покоління. Чого не можна сказати про російських матерів.
За станом здоров’я маю таку змогу, аби сини залишились вдома та не йшли до війська, але вони одностайно на таку пропозицію сказали: «Ні! Ми виконуватимемо наш обов’язок!». На ту пору я зчудилась, побачивши рішучий настрій доволі молодих хлопців, що стояли з перших днів у черзі до військкомату. За словами рашистів, вони (росіяни) виконують свій інтернаціональний обов’язок, захищаючи батьківщину. Але боронити свою Вітчизну можна тільки в межах своєї держави. Ми не зробили ні кроку на території білорусі та росії. Усі, хто прийшов зі зброєю проти нас, переступивши кордони України, є окупантами.
Зичу нашій державі Перемоги! Україна в нас одна-єдина, неподільна – це факт! Ми переможемо!
Безліч незмірного суму, горя-біди, утрат, жертв принесла нашому народові страшна кровопролитна війна, та одночасно народила чимало нових сімей. Закохані в’ють свої гніздечка, і навіть жорстока війна не стає на заваді почуттям. Чоловіки-охоронці, виконуючи обов’язок свого сумління, освідчуються в коханні жінкам та продовжують наш славний рід, даруючи країні маленьких українців.
Бодай панує на землі кохання
І забуянить український сад!
Здобудемо звитягу і визнання
Сконає в тяжких муках кат.
Владислав Сіміцар
