За два з половиною роки повномасштабного вторгнення росії на територію України життя українців докорінно змінилось. Постійні обстріли, повітряні тривоги, вимушене покидання домівки та багато інших негативних чинників стали справжнім випробуванням для багатьох людей.
Однак усі ці проблеми дуже об’єднали українців, мотивуючи їх ставати на захист своєї країни та допомагати їй боротись із ворогом. Люди, які не взяли зброї до рук, допомагають наближати перемогу в інший спосіб. За цей період благодійність в Україні дуже розвинулась, а до волонтерства долучились мільйони українців. Бути волонтером стало не лише вибором, але і громадянською позицією. Незважаючи на труднощі, які виникали на їх шляху, волонтери продовжують допомагати, збирати кошти та розповідати про проблеми на передовій. Волонтерство українців стало прикладом солідарності та відданості своїй країні.
Наша сьогоднішня розповідь про волонтерів с. Кучурган, які об’єдналися з перших днів війни, аби допомагати військовим, цивільним, які потребували сторонньої підтримки.
Як все починалося
Микола ДОНОСІЯН, депутат Лиманської селищної ради:
– Особисто мій волонтерський рух розпочався в 2014 році, коли я побачив по телевізору номер рахунку для сімей загиблих на Майдані українців. Тоді я переказав першу тисячу гривень на їхню підтримку. Далі доля звела мене з головою ГО «Громада Роздільнянщини» Володимиром Василенком, і тоді розпочався збір благодійної допомоги більш цілеспрямовано. Коли розпочалася війна на Донбасі у 2014 році, ми допомагали бійцям різних бригад продуктами харчування, одягом взуттям тощо. В самому Кучургані на той час було мало людей, які займалися волонтерством, тому варто сьогодні згадати цих людей, це, зокрема, Блажиєва, Юхнєв, Онищенко, Сазонов та ін.
Світлана ВЕЛИЧКО, депутатка Роздільнянської районної ради:
-Коли 24 лютого 2022 року о шостій ранку ми дізналися, що розпочалася війна, мій чоловік і діти були в Ірпені. Ми, небайдужі депутати, під’їхали до митниці і спостерігали, як люди тікають з Одеси за кордон. З нашого села ніхто нікуди не їхав. Всім, звичайно, було дуже страшно, неможливо передати словами відчуття, що вирували у наших душах і серцях. Такого горя ніхто не очікував, ми собі жили, про щось мріяли, а тут ці тварі на нас напали… Одразу почалися проблеми з пальним, ми передавали одне одному бензин. Хтось поїхав у Київ забирати звідти своїх родичів, хтось залишився тут, у селі. Ми постійно були одне з одним на зв’язку, постійно спілкувалися. Наші чоловіки-кучурганці вирішили створити групу, яка захищатиме наше село.
На зміну шоковому стану прийшов холодний розум
Микола ДОНОСІЯН, депутат Лиманської селищної ради:
-Частина людей, які були патріотично налаштовані, вирішили допомагати нашим прикордонникам. Вони насипали у мішки пісок і власним транспортом возили на кордон. Наступного дня зібралися у тому ж складі і організували підрозділ тероборону. Мене призначили командиром цього підрозділу, до складу якого ввійшло близько 30 осіб. На в’їзді в Кучурган ми організували блок-пост і охороняли його хто чим міг., а вже з 1 березня законно стали на охорону нашої держави, прийняли присягу на вірність українському народові. Нам видали зброю та обмундирування. Зараз наші хлопці продовжують воювати за нашу свободу та незалежність. Мене через півроку було списано за віком, але я не покинув хлопців, а займався і займаюсь волонтерством, організовуючи з деякими депутатами, зокрема Величко, Ляшко та ін., збір коштів для бійців різних бригад.
Світлана ВЕЛИЧКО, депутатка Роздільнянської районної ради:
-У мене у самої виникло бажання піти в тероборону… Але я пішла до Лиманського селищного голови Віктора Бакланова, а на той час на нашій території вже перебували підрозділи ЗСУ, і запропонувала допомогти у годуванні наших військовослужбовці, адже я у цьому добре знаюся. Так і сказала голові – призначайте мене головною по тилу, нічого мені за це не треба, а на його питання, де я братиму продукти, відповіла, щоб він не турбувався з цього приводу. Тільки у мене була одна умова, щоб процес приготування проходив у місцевому дитячому садку, де я провела 20 років своєї молодості. Я знаю весь колектив цього закладу, хоча він дещо змінився. Але це моє життя, моя молодість. Віктор Васильович одразу погодився.
Я приїхала до дівчат і запропонувала їм годувати наших військовослужбовців, вони одразу погодилися. У Кучурганській школі ми набрали посуду, якого не вистачало у садку. У мене була стара електрична сковорідка, яка багато років не працювала. Завдяки Кучурганському старості Анатолію Левицькому, який привів до нас електрика Пашу Єрьоменка, на цій сковорідці ми багато разів готували підливу, плов та інші смачні страви для наших захисників. Коли у них була ротація, щоразу нам командири підрозділів дякували за смачне та калорійне частування. Інколи військовослужбовці говорили, що вони навіть вдома не їли таких смачних сніданків, обідів.
Я пишаюся колективом дитсадка «Сонячна гронка», моїми земляками, які допомагали нам у цій важливій справі. Люди постійно телефонували нам і пропонували свою допомогу, приходили о шостій ранку, аби начистити багато картоплі та інших овочів, перебрати крупи. Бажаючих було дуже багато. Навіть старожилка села Феодосія Сидорівна Козлова, яка колись 50 років відпрацювала на секретній службі, коли я до неї приїхала з продуктами харчування, сказала, що вона теж готова нам допомагати. Хоча пересувається на милицях, але її руки можуть тримати гострий ніж, яким вона може чистити картоплю. Свого часу вона пережила війну і знає, що це таке. А їй у 2022 році виповнилося 95 років, зараз 97… Ми їй загадали дожити до сторіччя. У мене є списки людей, які нас підтримували. Війна закінчиться і ми будемо дякувати їм щодня, постійно. Адже на той час вже були перебої з постачанням продуктами, і всі ці люди несли з дому все, що мали, у кого що було: і молоко, і сир, і крупи, і консервацію. А найперша допомога надійшла від мешканців провулку Польовий. Там живуть буквально всі пенсіонери. Вони привезли нам декілька бананових ящиків з консервацією, також передали теплі ковдри, подушки. А одна бабуся віддала новий камін, щоб «нашим хлопцям було тепленько». Це були такі часи, коли ми всі стали єдиним цілим, гуртом допомагали нашим хлопцям, які приїхали нас захищати і не тільки нас.
Уподобання наших захисників: червоний борщ, налисники з сиром, сальтисон…
Антоніна ЧЕРНОВА, завгосп ЗДО «Сонячна гронка»:
-Я разом з усіма нашими працівниками дитсадка приймала продукти, займалася їх видачею, складала меню, дуже відповідально ставилася до своїх обов’язків. Ми намагалися, щоб нашим захисникам було смачно і приємно коштувати наші страви. Продуктами нам допомагали не тільки місцеві мешканці, але й жителі сіл Степове, Щербанка, Виноградівка, селища Лиманське. Дуже багато підприємців долучилися до цієї благородної справи, доставляючи нам продукти харчування. Ми готували такі страви, які б нагадували нашим захисникам їхній дім, сім’ю, намагалися трохи полегшити їхню службу, порадувати їх.
Хлопці часто замовляли нашим кухарям червоний борщ, який був їм до смаку. Всі, хто був задіяний у приготування страв, вкладали всю душу в цей процес. А ще хлопцям дуже подобалися смачні ароматні налисники з сиром. Декілька разів частували їх домашнім сальтисоном, їм дуже прийшовся до смаку.
Алла ДОНДА, старша медична сестра ЗДО «Сонячна гронка»:
Моя місія – складати меню, щоб було і калорійно, і смачно, щоб було і м’ясо, і сир… Якщо у нас у дитсадку порція складає 250 грамів, то воїнам ми готували з розрахунку 350 грамів. Якщо у наших дошкільнят у меню не було ніяких бутербродів, то нашим захисникам ми готували і бутерброди, і налисники, щоб вони завжди були ситі.
Згуртувалися заради нашої Перемоги
Світлана ВЕЛИЧКО, депутатка Роздільнянської районної ради:
-У подальшому ми почали організовувати ярмарки, в яких брали участь і колектив дитсадка «Сонячна гронка», і мешканці Кучургану, Лиманського, Щербанки. Пекли смаколики, смажили всілякі страви, передавали нашим хлопцям на фронт. Ось так і зародився наш волонтерський рух, й самі не помітили, як це сталося. Щодня з шостої ранку ми всі вже на ногах. Тричі на день готували для ЗСУ, за що хлопці нам дуже дякували. Знайшлися водії, які своїм транспортом доставляли сніданки, обіди, вечері нашим хлопцям. Причому ніхто ніколи не рахувався ні з чим, ніколи ніхто не спитав, де брати бензин. З перших днів війни з нами завжди був поруч депутат Лиманської селищної ради Микола Бєляков, який зараз воює. Тоді він привіз нам увесь свій запас бензину. Так загальними зусиллями ми згуртувалися заради нашої Перемоги, в яку ми всі дуже віримо!
Нас підтримували мешканці сіл Лиманської громади, доставляючи нам продукти харчування. Зокрема, староста Щербанського старостату Валентина Базарна щоранку на своїй машині з сином привозили нам молоко, яке ніколи не було кислим. Хлопцям ми іноді варили молочну кашу. Аллочка (ред. – старша медична сестра садочку) жодного разу не повторила приготовані страви. Хлопці говорили, що жінки вдома їх так не годували, як ми. На Великдень спекли чудові паски, виготовили різноманітні крашанки, чим дуже порадували наших солдатів. Велика подяка кухарці Зінаїді Серафімівні Черновій, яку за три місяці я підмінили лише один раз, бо вона вже ледь на ногах трималася від втоми. Дякую колективам дитсадків «Малятко» і «Капітошка», які на своїх маленьких кухнях теж приготували чимало страв.
Марія ВЕЛИЧКО, волонтерка:
-Волонтерським рухом займаюсь з початку повномасштабного вторгнення рашистів. Це було ще в Ірпені, коли ми сиділи там в окупації. Сьомого березня я приїхала в Кучурган і продовжила свою діяльність: їздила на закупівлю продуктів; збирала кошти і привозила їх в дитсадок; допомагала готувати; розсилала продукти харчування всім людям, які цього потребували по всій країні; розвозила памперси, які нам надходили, місцевим мешканцям. А допомагали нам і Вінниця, і Ірпінь, і Західна Україна тощо. Наразі ми з моєю подругою Соломією Огородник маємо офіційний благодійний фонд. За весь цей період часу ми зібрали майже три мільйони гривень, нещодавно придбали 11 авто для наших захисників. Невдовзі розпочнемо збір на 12 авто, це буде вантажівка. Для кучурганських хлопців витратили понад 500 тисяч гривень: один автомобіль придбали захисникам, які служать у ППО на Одеському напрямку. Коли вони були на Бахмутському напрямку, ми відправляли їм прожектори, тепловізори. Також допомагаємо їм з формою, спорядженням, плитконосками, бронежилетами, касками тощо. Буває, що збори не оголошуємо, а закуповуємо необхідне нашим хлопцям за залишок на рахунку. Окрім наших хлопців, які воюють на Одеському та Сумському напрямках, допомагаємо й іншим, хто кидає нам запити на допомогу. Зокрема, підтримали лиманських івйськових, які служать у лавах 35-ї бригади морської піхоти. Наостанок хочу побажати всім нашим захисникам сил, терпіння, а їхнім родинам – дочекатися своїх рідних з фронту з перемогою. А нам всім треба бути добрішими, допомагати волонтерам, адже наші захисники- це найкраща в світ армія!
Микола ДОНОСІЯН, депутат Лиманської селищної ради:
-На жаль, не всі розуміють цю проблему, але всі втомились від війни. Є люди, які чекають на «руський мир»… З часом зменшилась кількість донатів. Ми всі розуміємо, що доходи у людей падають, але маємо розуміти, якщо війна прийде до нас, ми втратимо все: не буде ні доходів, ні житла, адже ворог розбиває все в мотлох. Отже, закликаю підтримувати ЗСУ, донатити 5, 10, 20 гривень, хто скільки може, і тоді Перемога буде за нами! Слава країні!
Лариса Заблудняк
