У 1932-1933 роках керівництво Радянського Союзу, переслідуючи намір знищити частину українців, офіційно заперечувало факт масової смертності в Україні від голоду та відмовилося від міжнародної благодійної допомоги, що пропонувалася і часто за сприяння українцівемігрантів. В самому СРСР десятиліттями тривала заборона на пам’ять про жертв Голодомору – жодних публічних розмов про це, вшанування пам’яті невинно вбитих.
Читайте також: “23 листопада у Роздільній вшановуватимуть пам’ять про жертв Голодоморів”
Тільки із відновленням державної незалежності український народ зміг зірвати табу з теми Голодомору і пам’яті про сім мільйонів своїх рідних, близьких, земляків, яких радянська влада жорстоко вбила в 19321933 роках. Силу цьому процесу дали люди, які, не дивлячись на офіційне замовчування з боку режиму, завжди пам’ятали – що зробили з українською нацією на початку 1930х. А також завдяки українцям та всім, хто їх підтримував, які за межами СРСР зберігали пам’ять про Голодомор та передавали своїм дітям від 1933 року до сьогодні.
Ще у вересні 1933 року в світі всі, хто мав співчуття до українців і засуджував дії радянської влади, вшановував пам’ять жертв Голодомору. Так, 11 вересня 1933 року в Берліні проходив День скорботи за мільйонами померлих від голоду українців та поминальна панахида на закликзвернення Адміністратора і Апостоль
ського візитатора для українських емігрантів у Німеччині отця Петра Вергуна. А 13 вересня єпископ УГКЦ Канади Василь Ладика виголосив пасторське слово до українців, які проживали в Канаді, з різким засудженням дій радянської влади в Україні.
Західна Україна, яка на час геноциду українців не входила до складу УСРР, не залишалася байдужою до долі братів своїх. Українці цих теренів доклали великих зусиль, щоб підняти на міжнародній арені питання зупинення винищення голодом української нації, організовували численні фінансові та продовольчі допомоги. На жаль, вони були безсилими перед радянською пропагандою та озброєними радян
ськими силовиками, які розташовувались по периметру кордону УРСР, перетворивши Україну на соціальну резервацію. 29 жовтня 1933 року у Львові, в Соборі Св. Юра, відбулася літургія за мільйонами вбитих українців, на якій були присутні представники Громадського комітету порятунку України, створеного Митрополитом Андрієм Шептицьким. Богослужіння провели у всіх церквах Галицької Церковної провінції.
Наступні широковідомі публічні скорботні заходи, що організовували українці в еміграції, відбулись в США майже через 20 років після геноциду. Так, 11 вересня 1951 року в НьюЙорку пройшов мітинг на вшанування пам’яті жертв Великого Голоду 19321933 років за участі мера міста Вінсента Імпелліттері та професора Йєльського Університету Рафаеля Лемкіна – автора юридичного терміну «геноцид», який дії СРСР проти українців назвав «класичним прикладом геноциду».
Вже 21 вересня 1953 року на марші українців США з нагоди роковин Великого Голоду 19321933 років в Україні Рафаель Лемкін виголосив відому нині промову «Радянський геноцид в Україні», в якій виклав власну концепцію геноциду українців.
До 40х роковин Голодомору, 23 вересня 1973 року, ньюйоркський відділ Українського Конгресового Комітету Америки організував велику демонстрацію в пам’ять жертв Голодомору в Україні в 19321933 роках.
Починаючи з 1983 року, в столиці канадської провінції Альберта, місті Едмонтоні, щорічно відбувалося вшанування пам’яті жертв Голодомору на офіційному рівні. Того року в Канаді були встановлені перші в світі пам’ятники жертвам Голодомору.
В Україні ж церемонії вшанування пам’яті жертв Голодомору стали можливими лише з розпадом Радянського Союзу та відновленням державної незалежності України. З кінця 1980х років, завдяки діяльності активної громадськості, вже у вересні 1990 року в багатьох регіонах України пройшли скорботні заходи та панахиди за вбитими українцями в 19321933 роках. 1990ті роки в Україні ознаменувалися розгортанням широкої дослідної, пошукової, наукової, освітньої, культурної роботи, спрямованої на відновлення пам’яті про мільйони жертв Голодомору.
З проголошенням незалежності у 1991 році до справи з вшанування пам`яті жертв злочину та відновлення історичної правди підключилася і держава.
В 1993 році Президент Леонід Кравчук підписав Указ «Про заходи у зв’язку з
60ми роковинами голодомору в Україні». Тоді ж було урочисто відкрито пам`ятний знак «Жертвам Голодомору 19321933 року» на Михайлівській площі у Києві, який довгий час, до появи Меморіалу жертв Голодомору, виконував функції місця вшанування пам’яті жертв геноциду. З 2005 року питання дослідження Голодомору, вшанування пам’яті мільйонів жертв та визнання його геноцидом проводилося на значно вищому рівні, оскільки ця тема була одним із пріоритетів політики пам’яті Президента України Віктора Ющенка. Саме тоді в Україні, представництвах України у світі, та країнах, де проживають українці, було на практиці запроваджено щорічне проведення скорботних заходів до Дня пам’яті жертв Голодомору – в четверту суботу листопада. Традиційно, в четверту суботу листопада, о 16.00, пам’ять про понад 7 мільйонів українців, вбитих під час геноциду, вшановують хвилиною мовчання та запаленням свічок на центральних площах міста, біля пам’ятників жертвам Голодомору, в храмах та в Залі пам’яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві. Традицію запалювати свічки у вікні своїх будинків, так звану акцію «Свічка у вікні», у 2003 році запропонував дослідник Голодомору Джеймс Мейс: «Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю».
За матеріалами Інтернетвидань
