До редакції газети «Вперед» напередодні Дня Збройних Сил України завітав Сергій 
ПЛЕШКО (позивний Плех або Плєх), військовослужбовець бригади морської піхоти, яка зараз знаходиться на Покровському напрямку, між Покровськом і Кураховим. Захисник поділився своїми враженнями про бойові будні та розповів про військову службу на фронті.
24 жовтня виповнилося два роки, як я беру участь у війні. За цей час довелося воювати і на Донеччині, і на Херсонщині. Наразі, коли стало важко на Донеччині, нас перекинули туди.
Я старший водій, механік, механікводій. Перед виходом з Херсонщини, коли нас відправляли на Донбас, під час останнього бою спалили нашу бойову машину. Ми її побиту звідти з хлопцями витягли. Коли приїхали в село, де був розміщений наш підрозділ, дізналися, що згоріли ще два наші джипи. Автомобіль, на якому я виконував бойові завдання, теж згорів. Мені його подарував син, зазначивши, що він нам більше знадобиться на фронті. Тож вийшло так, що я бойову машину врятував, а свою втратив.
Нещодавно Сергій приїхав додому у відпустку, відвідав рідну школу, зателефонував Світлані Іванівні Сухій, яка свого часу вчила Сергія в Єреміївській школі.
Світлана Іванівна запитала мене, чим може допомогти. Я сказав, що потрібна машина. З її подачі Єреміївська громада почала активно збирати кошти на авто. І таким чином мені вдалося придбати автомобіль. Я дуже вдячний пані Світлані, моїм однокласникам, односельцям, усім, хто допоміг у цій важливій для мене справі. Гроші надходили і від місцевих мешканців, і з-за кордону, де перебувають наші співгромадяни. Окрема подяка власнику Роздільнянської СТО Олександру Панкратову, де хлопці підготували мою машину до виїзду на фронт.
Під час спілкування Сергій поділився своїми відчуттями, яке воно життя на фронті і вдома.
Хочу зазначити, що, перебуваючи у відпустці, я інколи відчуваю себе тут чужим.
Звичайно, зустріч з родиною – це дуже добре, ми всі з нетерпінням очікуємо на такі зустрічі. Але буває, що деякі відверто кажуть, що вони нас туди не посилали… Але дуже добре, що таких людей мало. Здебільшого люди з розумінням ставляться до військових, до зборів на наші нагальні потреби. Під час придбання автомобіля мені пощастило познайомитися з багатьма людьми, які щиро допомагали нам, військовослужбовцям.
Чи страшно на фронті? Так, страшно. Довелося бачити і смерть. Коли ми перебували на Херсонщині, на моїх очах загинув побратим. Через вікно залетів осколок і поранив його. Ми намагалися врятувати хлопця, навіть виїхали назустріч медикам, але не встигли – він стік кров’ю. Цей хлопчина був з Києва, одружений, має двох дочок. У мене теж донька. Я їй обіцяв, що приїду додому живим і здоровим. І коли ми виїжджаємо на бойові завдання, я подумки згадую обіцянку, і це мене трохи підбадьорює.
Підсумовуючи нашу зустріч, пан Сергій звернувся до українців з побажаннями: «Взагалі, хочу побажати усім українцям, щоб це все нарешті закінчилось, щоб ми жили мирно і дружно. Дуже велика подяка всім, хто допоміг, мені хочеться усіх, вас, шановні, обійняти. І хай буде мир, а все ми відбудуємо, все ми зробимо. Мир це найважливіше. Я це відчув на собі. Немає різниці, є в тебе гроші, нема в тебе грошей, головне, щоб усі були живі. Особливо гостро це відчуваєш, коли бачиш скалічених побратимів. Дуже хочу, що все це скінчилося і всі хлопці повернулись додому живими і здоровими».
Редакторка газети «Вперед» Наталія Буковська, яка брала безпосередню участь у вирішенні деяких проблемних питань, з якими довелось стикнутися Сергію, подякувала в особі військовослужбовця Збройним Силам України і передала кошти, які надходять від кожного передплаченого примірника газети «Вперед» на потреби ЗСУ.
До цього важливого процесу може долучитися кожний, хто передплатить наш часопис на наступний рік. Не будьте байдужими! Передплатіть газету, підтримайте ЗСУ! Разом до Перемоги!
Наш кор.
