1325 – кодове ім’я комплексу заходів Міністерства внутрішніх вправ, спрямованих на реалізацію Резолюції Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека» що підтверджує важливість участі жінок та включення гендерної перспективи в мирні перемовини, гуманітарне планування, діяльність із підтримання миру та процеси пост-конфліктного встановлення миру й управління. Наразі розроблений Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2020 року, що був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року.
У 2014 році на тлі анексії Криму та військового конфлікту на сході в Україні почалася економічна криза. Безперечно, вона негативно позначилася на добробуті більшості населення. Однак заходи жорсткої економії мали більший негативний ефект на жінок.
Як правило, структурні наслідки воєнного конфлікту найбільш негативно впливають на категорію соціально незахищених громадян, у тому числі жінок. В умовах військового конфлікту, в Україні слід звернути увагу на проблеми жінок, що вимушено стали внутрішньо переміщеними особами (ВПО), а також тих, що проживають поблизу зони конфлікту.
У 2015 році жінки складали 60 %, 2016 році – 56 %, 2017 році – 50 % ВПО. Тож, для жінок, що становлять більшість ВПО, проблеми пошуку житла, працевлаштування та інтеграції в місцеву спільноту є особливо гострими, зокрема в умовах заходів жорсткої економії. Вони опиняються в новому місці, де через проведену в державному секторі «оптимізацію» скорочується кількість офіційних робочих місць у «жіночих» секторах. Жінкам пропонують нижчі посади та меншу заробітну плату. Водночас, відсоток жінок у загальній кількості ВПО означає, що в ситуації внутрішнього переміщення вони виступають основними або навіть єдиними годувальницями частіше, ніж жінки, які належать до місцевої спільноти. Доступні їм обмежені ресурси жінки – ВПО витрачають на основні предмети повсякденного вжитку та оренду квартири.
Отже, загалом жінки – ВПО стикаються з щораз більшими фінансовими проблемами, породженими як вимушеним переселенням, так і структурними змінами в економіці через заходи жорсткої економії. Половина ВПО — люди віком 60 і більше років, їхні ресурси значною мірою залежать від пенсій. Відсутність робочих місць та житла є основними причинами повернення внутрішньо переміщених осіб на територію, непідконтрольну українській владі
Логічним рішенням проблеми скрутного фінансового становища є державна підтримка. Станом на грудень 2018 року соціальна допомога для ВПО становила 1000 грн для пенсіонерів та дітей і 442 грн для працездатних осіб. Виплати людям з інвалідністю прив’язані до офіційного прожиткового мінімуму: для осіб з інвалідністю I групи та дітей з інвалідністю – 130 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю II групи – 115 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю III групи – прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Загальний розмір допомоги на сім’ю не може перевищувати 3000 гривень, для сім’ї, до складу якої входять особи з інвалідністю або діти з інвалідністю, – 3400 гривень, для багатодітної сім’ї – 5000 гривень.
Якщо сім’я не отримує підтримку від державної інфраструктури репродуктивної праці, переважно саме жінки виконують працю з догляду. Усе це, відповідно, зменшує шанси жінок-ВПО на повну зайнятість, офіційну зайнятість, гідну заробітну плату й навіть можливість заробітку взагалі.
Ще одна категорія українських жінок – ті, хто живе в зоні конфлікту й поблизу неї — є, мабуть, однією з найменш захищених. Вони втрачають робочі місця через економічну кризу й воєнний конфлікт на сході України. У багатьох населених пунктах виникають проблеми з електро- й водопостачанням, відсутністю постачання товарів першої необхідності, транспортуванням та базовою репродуктивною інфраструктурою лікарень, шкіл, дитячих садків. Подекуди немає навіть доступу до базової медико-санітарної та акушерської допомоги. Щоб дістатися до найближчого медичного закладу, жінкам доводиться витрачати більшу частину свого місячного доходу через відсутність регулярного громадського транспорту. У результаті багато жінок не отримують належного лікування й не можуть лікувати своїх дітей. Жінки, які мешкають на тимчасово окупованих територіях змушені проходити контрольно-пропускний пункт. Це означає, що вони витрачають додатковий час та стикаються з іншими проблемами.
Всі ці проблеми, спричинені кризою та політикою жорсткої економії поглиблюють структурну ґендерну нерівність, диспропорційно негативно впливаючи на жінок, особливо з вразливих груп сільського населення, людей літнього віку, людей з дітьми та піклувальниць.
Управління соціального захисту населення РДА.
