Тарас і його пророцтва: голос Шевченка потужний, як ніколи
9 березня святкуємо день народження Тараса Шевченка. Серед ключових Шевченкових текстів є слова, можливо, не настільки відомі, щоб лаконічно процитувати на банерах або білбордах. Але вони пророче перегукуються з нашою сьогоднішньою війною з «русскими освободителями». Тарас як у воду дивився. Почитаймо, що саме писав Кобзар, і які вічні образи й коди вивів у своїх текстах.
Універсальний образ російського «царя»
Цілі й наміри в росіян на всі часи однакові, це ми читаємо вже в перших рядках сатиричної поеми «Сон», хоча Шевченко і не називає прямо, але ж ми розуміємо, про кого тут ідеться:
У всякого своя доля
І свій шлях широкий,
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Як не називай російських лідерів — царями або президентами, а їхню країну — імперією чи федерацією, та в той час, як весь світ прагне змін, розвитку, комфорту, добробуту й має за головні цінності людське життя та гідність, «сучасна» російська суспільнополітична система демонструє нам абсолютно традиційну ментальність: батюшкуцаря треба боятися, самостверджуватися коштом нижчих за рангом та, якщо вже відверто, щиро знущатися над народом. А народу подобається…
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! ааа…»
(«Сон»)
Наше найближче майбутнє
Попри нашу толерантність до російської мови зараз охочих повністю перейти на державну значно побільшало. Усій Україні набридла «спецоперация русских братьев», аби «захистити російськомовних від нацистів та бЕндерівців». І в Маріуполі, і в Харкові, і в Мелітополі, і в інших містах —бандерівці вже всюди.
Штовхаюсь я; аж землячок,
Спасибі, признався,
З циновими ґудзиками:
«Де ты здесь узялся?»
«З України». — «Так як же ти
Й говорить не вмієш
Поздешнему?» — «Ба ні, — кажу, —
Говорить умію,
Та не хочу».
(«Сон»)
Росіяни
У багатьох творах Тараса — один в один риторика сучасної російської пропагандистської машини.
І про «братську любов»:
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри,
Господом прокляті!
(«Кавказ»)
І про «допомогу іншим»:
Та ще й хочем
Других просвітити,
Сонце правди показати…
Сліпим, бачиш, дітям!!
Все покажем! Тільки дайте
Себе в руки взяти.
Як і тюрми мурувати,
Кайдани кувати —
Як і носить!.. І як плести
Кнути узлуваті, —
Всьому навчим! Тількидайте
Свої сині гори
Остатнії… бо вже взяли
І поле, і море.
(«Кавказ»)
І про жагу приєднання: уже кожен народ під Росією «на всіх язиках все мовчить». Тепер же треба Україну назад в імперію з її автозаками та несвободою слова:
А зате!
Якби ви з нами подружили,
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
(«Кавказ»)
«Цар» очима українців
Фінал поеми «Сон» — наочна ілюстрація того, що зараз відбувається в іосійській федерації. Тиран наганяє страху на своїх рабів підлеглих, але все це вже ніби провалюється крізь землю, диктатор втрачає підтримку, усе, що він вважав «своїм», зникає, і першими, як ми сьогодні бачимо, зникають російські солдати.
Як крикне
На самих пузатих —
Всі пузаті до одного
В землю провалились!
Він вилупив баньки з лоба —
І все затрусилось,
Що осталось; мов скажений,
На менших гукає —
І ті в землю; він до дрібних —
І ті пропадають!
Він до челяді — і челядь,
І челядь пропала;
До москалів — москалики,
Тілько застогнало,
Пішли в землю; диво дивне
Сталося на світі.
Українці ж утратили останній страх: не лише не бояться агресора, а й висміюють його. Для нас путін — жалюгідний божевільний боягуз, який зараз шаленими темпами втрачає свої ресурси, «прикриття», його невмотивована армія виявилася мильною бульбашкою:
Дивлюся я, що дальш буде,
Що буде робити
Мій медведик! Стоїть собі,
Голову понурив,
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний.
Я аж засміявся.
Пам’ятаймо, браття й сестри: коли ми сміємося з ворога, він стає маленьким, нікчемним і нестрашним.
Пророцтво та заповіт Тараса
«Нема на світі України, немає другого Дніпра» — тепер не просто хрестоматійні рядки. Зараз для кожного з нас вони набувають сакрального значення: наша країна — найбільша цінність, ми готові битися за неї, бо вона — найкраща.
Наступні слова є пророчими: і про наші національні голос і гордість, і про кров, яку проливаємо у війні, і про зволікання Заходу щодо допомоги.
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших… і не буде
Кому помагати.
(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)
І попри те, що зараз не маємо міцного плеча Європи, на яке можна спертися, знаємо, що переможемо:
Борітеся — поборете!
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
(«Кавказ»)
У посланні «І мертвим, і живим, і ненародженим» Шевченко дає нам абсолютний рецепт успіху:
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
(«І мертвим, і живим, і ненародженим»)
Ми сьогодні обійнялися, Тарасе. Об’єдналися так, як ніколи досі. Хтось захищає нашу свободу зі зброєю в руках, хтось веде інформаційну війну, хтось дбає про біженців, купує їм необхідні речі та їжу, створює прихистки, хтось переказує гроші та закуповує необхідне, евакуює, рятує зпід завалів, хтось дбає про своїх близьких і вже будує план відновлення. Усі важливі і потрібні. І надалі тримаймося таких загальнонаціональних обіймів, аби разом побачити нашу перемогу й відновити державу. Усе буде Україна!
(Під фото Касіян В. Із серії «Гнів Шевченка зброя перемоги». Інтерпретація останніх днів із соціальних мереж. Зміна літери «Ф» на «Р» актуалізувала плакат 1942 р.)
