ДЕНЬ пам᾽яті жертв голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР.
Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, “розкуркулення” селян, хлібозаготівельна кампанія, масовий терор на селі. Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, – це свідома і цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія і тактика якої виконувалася, починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства, знищення самостійних селянських господарств – соціально-економічних підвалин української нації.
Українські селяни стали наступними жертвами сталінського режиму після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва. У пікові місяці Голодомору щохвилини в Україні помирало 24 людини. За короткий проміжок часу Москва вбила більше трьох мільйонів українців. Упродовж десятиліть Голодомор в радянській Україні замовчувався. Дослідження з цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні Голодомор 1932-1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, здійснений урядом СРСР шляхом організації штучного масового голоду, який призвів до багатомільйонних людських жертв у сільській місцевості на території Української РСР. За даними останніх соціологічних опитувань, 77% українців вважають цю трагедію геноцидом.
У листопаді 2006 року Верховна Рада визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. Зі 195 країн світу актом геноциду Голодомор 1932-1933 років в Україні на міждержавному рівні, крім України, визнають 15 держав-членів ООН і держава Ватикан.
Голодомор – масовий голод, що охопив обширні території і призвів до значних людських жертв на території Української РСР в першій половині 1933 року. Економічно необгрунтована примусова колективізація в СРСР у 1929-1930 роках призвела до різкого занепаду сільськогосподарського виробництва, у тому числі й хліба. Проте, план хлібозаготівель був збільшений. У 1930 році з України вивезли 7,7 млн тонн зерна, яке головним чином пішло на покриття експортних зобов’язань країни.
У 1931 році республіка знову повинна була здати планові 7,7 млн тонн, у той час як урожай зерна знизився до 5 млн тонн. У 1931 році внаслідок посухи був неврожай, що значно скоротило хлібні ресурси країни. Некомпетентна політика в сільському господарстві та екстенсивний експорт зерна урожаю 1931 року зробили ситуацію критичною. У 1932 році послідував ще більший спад виробництва продуктів харчування, насамперед, за рахунок основних хлібовиробних районів СРСР – зернових районів УРСР і Кубані. До початку осені 1932 року країна почала відчувати труднощі із забезпеченням міського населення продовольством.
На початку 1930-х років з українського села був вилучений за державними заготівлями весь хліб. Там, де не знаходили хліба, у боржників по хлібозаготівлі в порядку “натуральних штрафів” вилучали продукти харчування. Враховуючи, що перед колективізацією почався масовий забій худоби, у результаті план по м’ясу був виконаний лише на 10-12%. М’ясо вивозилося у великі індустріальні центри, а в селі його не було.
Позбавлені продовольства , селянські сім’ї не могли дожити до нового врожаю. На початку 1932 року голод поширився по всій Україні. Керівники Компартії України неодноразово зверталися до Сталіна з проханням скоротити план по хлібу. Проте ніяких поступок зроблено не було. Викачування зерна з голодної республіки вимагало залізної дисципліни, повної покори. У серпні 1932 року була введена смертна кара за розкрадання колгоспної власності (закон про «п’ять колосків»). По країні до початку 1933 року за неповні п’ять місяців за цим законом було засуджено 54 645 осіб, з них 2110 – до вищої міри покарання. Для вибивання залишків хліба з міст у села направили 112 тисяч членів партії, людей, які не знали проблем села. Райони, що не справлялися зі здачею зерна, заносилися в “чорні списки”. У “чорному списку” виявилося 86 районів республіки.
27 листопада 1932 року Сталін на спільному засіданні Політбюро і ЦВК пояснив труднощі із заготівлею хліба “проникненням у колгоспи і радгоспи антирадянських елементів, які організували саботаж і зриви”. Газета “Правда” від 4 та 8 грудня 1932 року закликала до рішучої боротьби з “кулаками”, особливо на Україні. 24 січня 1933 року союзний ЦК звинуватив Компартію України в провалі збору зерна, в притупленні більшовицької пильності і направив на Україну секретаря ЦК Павла Постишева. Зі своїх посад були зміщені 237 секретарів райкомів, 249 голів райвиконкомів, понад половина голів колгоспів.
Смерть від голоду набула масових масштабів на початку березня 1933 року. ОГПУ вело облік померлих тільки до 15 квітня 1933 року. За цими даними, кількість жертв за чотири з половиною місяці склало 2 420 100 осіб. Випадків людоїдства – 2 500. За даними вітчизняних істориків, кількість жертв в Україні визначено в 7,2 млн осіб. За даними комісії конгресу США, ця цифра складає 10 млн осіб. Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини.
Заходи до Дня пам’яті жертв голодоморів пройдуть по всій Україні та у багатьох країнах світу. На території України буде приспущено Державний прапор та обмежено проведення заходів розважального характеру. О 16.00 у кожній домівці й установі українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.
За матеріалами інтернет-видань
