Сільгоспвиробництво, як найважливіша галузь економіки покликано забезпечувати населення продуктами харчування, а промисловість-сировиною. Докорінна відмінність сільського господарства від інших галузей полягає в тому, що в ньому тісно переплітаються економічний та природний процеси, тобто результати господарювання залежать як від працівника й технічного оснащення його праці, так і від природних чинників.
Головні особливості сільськогосподарської галузі: сезонний характер виробництва визначає нерівномірну зайнятість сільгоспробітників і машин (навесні та влітку завантаження як людей, так і техніки є значно вищим, ніж узимку); просторове розосередження сільгоспугідь обумовлює великі обсяги внутрішньогосподарських перевезень вантажів (зерна, кормів добрив, пального), витрат енергетичних ресурсів засобів виробництва; понад 20 % валової продукції використовується в подальшому виробничому процесі (насіння, корми, молодняк сільгосптварин і птиці, органічні добрива), Господарствам необхідно мати спеціалізовані приміщення і сховища для зберігання виробничих запасів; виробництво продукції відбувається в результаті природного функціонування живих організмів – рослин і тварин. Нестандартність предметів праці ускладнює процес виробництва і висуває особливі вимоги до формування кожного виду продукції окремого комплексу машин. Через це загальна потреба в техніці в сільському господарстві набагато вища, ніж в інших галузях економіки.
Ці та інші особливості сільгоспсектора зумовлюють його високу травмонебезпечність. За кількістю нещасних випадків із року в рік сільгоспвиробництво стабільно посідає 3-4 місце, а за кількістю випадків смертельного травмування – 2-3 місце серед інших галузей. Разом з тим, згідно з результатами досліджень, протягом останніх років рівень травматизму в сільському господарстві має стійку тенденцію до зниження на тлі зростання обсягів виробництва. За останні десять років кількість травмованих у галузі зменшилася більш ніж у чотири рази, а загиблих – майже втричі.
Сільське господарство – найбільший сектор економіки за кількістю зайнятих працівників, тому природно, тут реєструється більше, ніж в інших галузях, випадків як загального, так і смертельного травмування. Більшість нещасних випадків у сільському господарстві стається в результаті порушення законодавства про охорону праці з боку керівників – ця категорія, за статистикою, становить 40 %. Другу значну категорію порушників законодавства складають трактористи-машиністи та водії. Загалом на ці три групи професій і спеціальностей припадає 66 % усіх порушень, що призвели до нещасних випадків. Далі в порядку зменшення розташувалися представники таких груп професій і спеціальностей: фахівці – 7,1 %, підсобні робітники – 6,3%, кваліфіковані працівники з інструментом – 5,7 %, охоронці – 4,6 %, бригадири – 4,6 %, оператори – 2,5 %, усі інші – 3,4 %.
Специфіка сільгоспвиробництва прямо впливає на рівень виробничого травматизму. Так, найбільш травмонебезпечним періодом для сільського господарства є ІІІ квартал – час збирання врожаю та початок осінніх польових робіт. Тому фахівцям з охорони праці треба пам’ятати, що заходи з профілактики виробничого травматизму слід планувати та проводити напередодні періоду інтенсивних сільгоспробіт, щоб вчасно виявити й усунути порушення вимог законодавчих і нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки.
Надія Зеленчук, страховий експерт з охорони праці ВВД ФССНВ та ПЗ у Роздільнянському районі.
