Про те, що з 1 січня 2018 року українці муситимуть сортувати сміття, мабуть, чув уже кожен громадянин нашої держави. Ще у 2012 році до Закону України «Про відходи» додали пункт «і», яким «забороняється з 1 січня 2018 року захоронення на полігонах неперероблених (необроблених) побутових відходів». Вказаний пункт складений у відповідності до директив ЄС, які врегульовують поводження зі сміттям у країнах Європи. Ці документи вказують, що саме необхідно робити з відходами, класифікують сміття і описують стратегію скорочення кількості вивезених на сміттєзвалища відходів.
Оскільки з 1 вересня минулого року асоціація Україна – ЄС запрацювала у повному обсязі, виявилося, що необхідно виконувати всі закони, які відповідають європейським нормам. Тобто, тепер українці мають переналаштуватися на європейський лад — спробувати виконувати закони так, як це роблять мешканці Європи.
У даному законі описується термін «сортування відходів»: механічний розподіл відходів за їх фізико-хімічними властивостями, технічними складовими, енергетичною цінністю, товарними показниками тощо з метою підготовки відходів до їх утилізації чи видалення». Логіка підказує, що існування в законі цього терміна передбачає, що сміття мало б сортуватися з моменту введення цього терміну, а не через декілька років, тобто, з 2018 року. Але маємо те, що маємо…
У середньому, кожен українець щороку утворює від 250 до 450 кг побутових відходів. Так, за рік в Україні виникає 14 млн тонн сміття та непотребу. Із цієї шаленої кількості нині відсортовується близько 5 %, тільки 1,5 % — спалюється, а все інше (понад 90 %) — вивозиться на сміттєзвалища! Загалом, станом на 2017 рік, під побутовими відходами вже поховано приблизно 5 % площі країни (30 тис. км кв.). Для порівняння, площа сусідньої Молдови — близько 34 тис. км кв. Якщо не запровадити цивілізований підхід до питання поводження з відходами, то в 2025 році під сміттям опиниться 6,2 % площі країни. Нині в Україні існує близько 6 тис. офіційних сміттєзвалищ, у той час як несанкціонованих — близько 30 тисяч! І якщо про законність та безпечність останніх, взагалі, немає сенсу говорити, то щодо сміттєвих полігонів в Україні — не є таємницею, що всі вони — не те, щоб аварійні, а справжні екологічні бомби!
Звичайно, сміттєзвалища були б значно меншими, якби частина побутових відходів, яку можна переробити чи утилізувати, потрапляла б не на ці полігони, а на переробні заводи. Такі заводи в Україні є, можливо, не в достатній кількості, але все ж таки є.
Про те, що переробних заводів вистачає далеко не в кожному регіоні України, свідчить, наприклад, минулорічний сміттєвий колапс у Львові. Минулої весни в місті накопичилося кілька тонн твердих побутових відходів, що вивозити їх було нікуди. Машини із львівським сміттям їздили всією Україною. До початку літа ситуація стала критичною. Тоді двоє нардепів навіть перейшли до найрадикальніших методів: вони оголосили голодування, яке тривало з 19 до 24 червня, коли відходи з міста стали поступово вивозити.
Щоб відправляти деякі відходи на переробні заводи, потрібно лише одне – навчитися розподіляти сміття так, як це роблять у цивілізованих країнах. Нічого складного у такому розподілі немає, адже ніхто з нас, перебуваючи у здоровому глузді, не пхне у домашній сміттєвий кошик газети, скляні й пластикові пляшки чи картонні коробки. Усі ці відходи ми складаємо десь у різних місцях, а вже потім виносимо на смітник або викидаємо у прибудинковий контейнер. Тобто, виходить, що більшість українців вже розподіляють відходи. Може здатися, якщо на кожному подвір’ї вже зараз стояли б чотири контейнери для різного сміття, то всі б тільки пораділи з цього. Але, на жаль, усе не так просто.
Обов’язки й права держави
Звичайно ж, у Законі України «Про відходи» прописані обов’язки та права держави щодо поводження з відходами. Держава, згідно із законом, зобов’язується забезпечувати повне збирання і своєчасне знешкодження та видалення відходів, а також дотримання правил екологічної безпеки при поводженні з ними.
Чи дотримується держава букви закону? Дуже часто не дотримується. Далеко не у кожному місті чи селі вчасно вивозиться побутове сміття. Державні сміттєві звалища переповнені. Їх закриття спонукає місцеву владу організовувати нелегальні сміттєзвалища, які ніде не зареєстровані, і тому ніхто їх не перевіряє ні на екологічну безпечність, ні на інші показники.
Одним із найважливіших обов’язків, які має виконувати держава, є «створення умов для реалізації роздільного збирання побутових відходів шляхом запровадження соціально-економічних механізмів, спрямованих на заохочення утворювачів цих відходів до їх роздільного збирання». Цей пункт означає, що саме держава мала б подбати, щоб у кожному дворі стояли контейнери для сортування сміття. Та сьогодні, як відомо, навіть загальні сміттєві баки не завжди є у дворах. Більше того, логічно було б, якби ці контейнери поставили відразу після створення закону про сміття, чи хоча б у 2012 році — після внесення змін до цього Закону.
Права й обов’язки громадян
Чи всі українці знають, що вони є власниками сміття? Інтуїція підказує, що про це знають виключно власники приватних будинків, і саме через це багато людей, які проживають у багатоквартирних будинках, вважають, що вони власники сміття лише до моменту його винесення у прибудинковий контейнер, а після цього непотріб стає державним. А це помилкова думка.
Розділ III статті 14 регламентує права громадян України у сфері поводження з відходами. В одному з пунктів сказано: «кожен громадянин має право брати участь в обговоренні питань, пов’язаних із розміщенням, проектуванням, спорудженням та експлуатацією об’єктів поводження з відходами, має право на екологічне страхування і на відшкодування збитків, заподіяних їх здоров’ю та майну внаслідок порушення законодавства про відходи».
Але, окрім прав, кожен українець має і обов’язки щодо поводження з відходами. Зокрема, громадяни мають «вносити в установленому порядку плату за користування послугами з вивезення побутових відходів» та «виконувати інші обов’язки, передбачені законами, щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища відходами».
На жаль, всі ці поправки й доповнення не досить чітко описують, які саме обов’язки щодо сортування сміття покладаються на громадян, а також вони не визначають, яке покарання має нести людина, що не дотримується правил поводження зі сміттям. Але ж добре відомо, що відсутність адекватного покарання за порушення законів завжди провокує багатьох людей на ці порушення. Не секрет, що у країнах Європейського Співтовариства дотримуватися букви закону, в тому числі й щодо сортування сміття, багатьох людей спонукають не красиві слова про екологію чи про полегшення переробки відходів, а виключно високі штрафи. Тобто найкраще працює покарання за невиконання закону.
Звісно, у будь-якій країні, і в Україні також, є свідома частина населення, яка виконує вимоги законів не через покарання, а через усвідомлення, що тільки дотримання правил дозволяє людям співіснувати у мирі й у відносному спокої. Саме такі люди декілька років тому підтримали експеримент по сортуванню сміття, і саме ці люди зараз привітали нагадування, що з нового року потрібно буде сортувати непотріб.
Звісно ж, в Україні є система штрафів за неправильне поводження з відходами, але, якщо чесно, то ці штрафи такі, що навряд чи хтось із порушників зважатиме на них. Тим більше, що задля виявлення конкретних порушників закону камеру спостереження під кожним прибудинковим смітником не встановиш. Та й взагалі, ще зарано говорити про штрафи, адже для того, щоб карати гривнею, потрібно спочатку контейнери спеціальні встановити. А в нас і досі звичайні сміттєві баки не завжди є біля будинків…
Отже, питання сортуватимуть чи не сортуватимуть сміття українці з нового року, залишається відкритим. Чіткої відповіді не це питання немає з декількох причин. По-перше – неповороткість влади не дозволяє сподіватися, що в 2018 році у кожному дворі міст, селищ та сіл України з’являться різнокольорові контейнери для збирання відсортованого сміття. По-друге, є великі сумніви щодо високої свідомості українців, яка спонукатиме їх до сумлінного сортування сміття. По-третє, є сумнів у тому, що в Україні вистачить заводів для переробки й утилізації розсортованого сміття.
Все ж, хочеться вірити, що колись ми досягнемо таких результатів, як, наприклад, Китай, котрому вже не вистачає власного сміття і він висушений купувати його в сусідніх держав. Про те, як налагоджувалася система переробки чи утилізації сміття в інших країнах та яких успіхів вони досягли в даному питанні, читайте у продовженні даної теми, в наступному номері газети «Вперед».
Ярослава ФЕДОРЕНКО.
На знімку: Контейнери для сортування сміття, які вже встановлені на Житомирщині
