Майбутнє рідного міста – в наших руках

Як мешканці нашої Роздільної, не можемо бути байдужими до розвитку нашого міста та району в цілому, зокрема благоустрою, порядку, чистоти, затишку, художнього оформлення фасадів житлових будинків та закладів, навіть якщо просто пофарбовані, але підібрані кольори, тон.

Місто розвивається, начебто все іде своєю чергою. Все це не може не радувати, вселяти надії на краще життя. Відновили старі і збудували нові пішохідні тротуари, встановили урни для сміття на кожному перехресті доріг як у центрі міста, так і на центральних вулицях приватного сектора. Дуже гарно і цивілізовано. На перехресті вулиць Тираспольська та Водопровідна біля приватного сектора навіть клумбу зробили, правда землю ще не впорядкували, та не біда, самі зробимо і квіточки висадимо. Засмучує тільки несвідомість жителів, які лінуються пройти декілька метрів до встановлених сміттєвих баків у визначених місцях і набивають урни побутовими відходами. Соромно і дуже прикро.

Але є велика проблема маленького міста. Дуже прикро спостерігати за поведінкою наших громадян на ринках, у магазинах, відпочивальників разом з дітками в парках. Все, що купується в обгортках для дому, для діточок ­ вся ця «мішура» залишається на вулицях, площах міста. Рано­вранці, коли всі мешканці ще спочивають у своїх домівках, на вулиці міста виходить ціла бригада двірників, щоб прибратися. Страшно дивитись на ці купи сміття, що полонять всі центральні вулиці, парки. Хіба можливе таке в суспільстві, яке прагне жити в Європі? Скрізь на алеях, вулицях міста недопалки та порожні пачки від цигарок, скляні пляшки від пива, пластикові пляшки від мінводи, ганчір’я, клаптя паперу та інше страхіття. Дивлячись на цей безлад, дивуєшся людській нахабності, невихованості та байдужості до власної оселі, до своїх рідних та близьких, що ходять по цих вулицях, цими засміченими шляхами. Неповага, насамперед до себе, бо якщо хочеш, щоб до тебе ставились чемно, сам поводься не як свинтус, а високоосвічена, вихована людина.

З маленьких рочків у дитячих садках, потім у школах, вдома батьки вчать дитину, як треба поводитися в суспільстві, але на ділі скрізь лицемірство. Так, як ведуть себе наші діти після школи та інших учбових закладів ввечері, на вулицях, борони нас Боже. Де зникають ангели ­ перед нами суцільний непотріб, нецензурщина, бійки, лайки, образи перехожих, якщо хтось і відважиться зробити їм зауваження (бо можна нарватися не лише на лайку, а ще й на ляпаса). Де наші доблесні органи правопорядку, яких ми з вами, суспільство, найняли на роботу (зарплату отримують з наших з вами кишень (податків) і нагадати їм про це не зайве), чому не патрулюють у вечірні часи місто по всіх вулицях – біля багатоквартирних будинків і у приватному секторі? Де дільничні інспектори, які повинні працювати з підростаючим поколінням, наставляти, підтримувати, а де потрібно і нарікати?

Маленька ремарка: збоку від магазину «Лідія», біля колишнього входу в міську бібліотеку (біля паркової зони), є невеликий прохід, де  на маленькому подвір’ї розташовані зруйновані будівлі: чи то сараї, чи якісь колишні комори якогось підприємства – двері зірвані і до самої стелі забито сміттям, яке гниє і розтаскується собаками та невідомими особами без роду та племені. Вдень там ще можна пройти, а ввечері пияки розпивають алкогольні напої прямо на ґанку бібліотеки, молодь розв’язує  свої проблеми з лайками та бійкою. У тому темному кутку ніхто не наважиться зробити зауваження. А скільки таких недобудованих, наполовину зруйнованих будівель у місті, і нікому до цього немає діла. Стара, зруйнована будівля колишнього училища прямо в центрі міста зіяє отворами вікон, будівля міської бані… До речі, дітлахи на цих бетонних блоках граються у «війнушку» і стрибають невдало, наносячи собі травми та великий клопіт батькам. Кому належать ці пам’ятники радянської епохи, хіба не можна привести все до ладу? Якщо на землі, що виділена на будівництво, нічого не робиться впродовж деякого часу, міська рада може перерозподілити такий земельний наділ, а хіба не можна зобов’язати власників цих руйнівних творінь привести все у відповідність до вимог законодавства?

Дивлячись на ці творіння «культурної» спадщини колишнього режиму, не дивуєшся вже і масовим від’їздам молоді за кордон у пошуках кращої долі. Всі ті, хто поїхали з нашої країни на заробітки до європейських країн, не вертаються додому, а якщо і приїжджають, то тільки для подовження робочої візи. Не такі вже і великі заробітки на чужині, але, проживши там певний час, навряд чи вони захочуть повертатися додому. Дуже хочеться вірити, що дорослі, від кого залежить наше з вами майбутнє в рідному місті, хоч трохи замисляться над своєю поведінкою та вихованням власних дітей. Нікого не хотілося б ображати недовірою, але все ж таки віримо, що добрих, хороших людей в нашому місті більшість, але їх просто не видно за хамами та нахабами.

Всім небайдужим бажаємо здоров’я, наснаги і найкращого майбутнього. Щасти вам, люди!

Тетяна Драченко,

Ольга Дячук,

м. Роздільна

 

Залиште свій коментар