22 січня 1918 року український парламент – Центральна Рада – IV Універсалом проголосив незалежність Української Народної Республіки від Російської Республіки (не більшовицької), до складу якої за III Універсалом (7 (20).11.1917 р.) вона входила на автономних правах. З 49 присутніх депутатів, 39 проголосували «за», 4 – «проти», 6 – «утримались». Окрім констатації незалежності, цей Універсал проголосив, що УНР прагне жити в мирі з усіма сусідами, влада належить народу, боротьбу проти більшовиків, які вже вели війну з грудня 1917 р. та їх прибічників, плани щодо земельної реформи та контроль над банками і торгівлею.
Умови, в яких з’явився цей документ, були складними. УНР знаходилась в стані війни з більшовицькою Росією (далі – РРФСР), власних військових сил здолати супротивника не вистачало, оскільки тодішні керманичі допустились помилок і не скористались великим потенціалом та самоорганізацією українців, які несли службу у лавах колишньої Російської імператорської армії. Потрібно було шукати союзників.
Такими союзниками стали Центральні держави (Четвертний військовий союз Німецької, Австро-Угорської, Османської імперій та Болгарського царства). Але ці держави не могли заключити договори з де-юре частиною Російської Республіки, яка вже де-факто, як цілісна організація припинила існування. Власне тому автономна УНР пішла на юридичне оформлення фактичного стану речей. Після цього УНР почала вести у Брест-Литовську вже на рівних (у юридичному статусі) мирні перемовини з державами Четвертного союзу. Перемовини завершилися 27 січня (9 лютого) 1918 року Брест-Литовським мирним договором між Центральними державами та УНР. Першопочатково Українську Народну Республіку визнала Німецька, Австро-Угорська, Османська імперії, Болгарське царство у кордонах 9 колишніх губерній Російської Республіки (Волинська, Катеринославська, Київська, Подільська, Таврійська (без Криму), Харківська, Херсонська, Чернігівська) + заселені переважно українцями Холмщина, Підляшшя (нині ці землі у складі Польщі) та Брест-Литовський з навколишніми землями (нині Білорусь). Принагідно слід зазначити, що тоді до складу Херсонської губернії входила територія сучасної самопроголошеної невизнаної ПМР (без м. Бендери), а до складу Чернігівської губ. – Стародубщина (нині частина Росії). Австро-Угорщина погодилась утворити в майбутньому у своєму складі окремий коронний край з земель Східної Галичини, Буковини та Закарпаття, де переважали українці. Німецька та Австро-Угорська імперія мали надати Україні військову допомогу у звільненні від більшовиків українських земель в обмін на 60 млн. пудів хліба, 2,75 млн. пудів м’яса, 400 млн. яєць й іншої сільського господарської продукції.
Всі ці документи вдалося створити та ратифікувати в українській столиці – Києві, завдяки крутянцям – юнакам, які 29 січня зуміли затримати на залізничній станції Крути (Ніжинський повіт, Чернігівська губ.) наступ армії РРФСР, давши гідний бій та суттєво пошкодивши колії.
20 лютого Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки ухвалила резолюцію про прилучення Кубані на федеративних засадах до УНР.
21 лютого німецькі, а 27-го австро-угорські війська (450 тис. разом) почали надавати союзницьку військову допомогу у звільненні УНР від більшовиків. Більшовики суттєвого опору не чинили. 1 березня гайдамаками Симона Петлюри, Січовими Стрільцями Євгена Коновальця, Запорозьким корпусом Костянтина Прісовського була звільнена столиця – Київ.
Українська армія з союзниками легко знищила маріонеткові тимчасові більшовицькі Одеську Радянську Республіку, Донецько-Криворізьку Радянську Республіку та Радянську Соціалістичну Республіку Тавриду (ДНР-ЛНР тих років). 13-25 квітня 1918 року була проведена блискуча Кримська операція Армії УНР, яку реалізував Петро Болбочан. Армії вдалося переправитись через оз. Сиваш та почати переслідування супротивника, який чекав українців на Перекопі. Під час військової операції до Запорізької дивізії П. Болбочана приєднались місцеві українські та кримськотатарські добровольці. Всі ці події підштовхнули Чорноморський флот у Севастополі підняти синьо-жовті прапори і оголосити свою підпорядкованість УНР, а 3-й Всеукраїнський з’їзд Далекого Сходу прийняв рішення боротися за незалежність Зеленого Клину (далекосхідна місцевість компактного проживання українців) та створення власної армії.
Нова держава – УНР – мала власні символи: прапор, герб, славень.
25 лютого 1918 року серед понад 5-ти проектів був обраний та затверджений герб УНР – тризуб Володимира Святого, Великого князя Київського. 25 березня були затверджені малюнки малого та великого гербів УНР (проекти відомого митця В. Кричевського).
Офіційно державний славень УНР не був затверджений, але, наряду з іншими піснями, на урочистостях виконувалась пісня «Ще не вмерла Україна». Аналогічна ситуація була і з Державним прапором, тому використовувалося блакитно-жовте та жовто-блакитне полотнище. Лише відомо, що 27 (14) січня 1918 року був офіційно затверджений проект морського прапора, за поданням Української Морської Ради – жовта полоса знизу, а синя зверху, на якій ліворуч зображений тризуб, центральний зуб якого закінчується християнським хрестом. На жаль, досі побутує привнесений з діаспори міф серед пересічних українців, що, мовляв, в УНР був офіційним саме жовто-синій прапор, а не синьо-жовтий, але жодних юридичних документів Центральної Ради з цього приводу не існує. Тому будь-яка апеляція до повернення «історичного жовто-синього прапора» є хибною. Зокрема, на цьому наголошується у «Відкритому листі до громадян щодо спроб нищення чи фальсифікації державних символів України», під яким підписалось 30 людей, переважна більшість з них – науковці з усіх кутків нашої Батьківщини.
УНР за формою правління була парламентською республікою, голова парламенту – Центральної Ради – Михайло Грушевський (відомий історик, автор праці «Історія України-Русі» та багатьох інших) був найголовнішим представником держави. Посади президента тоді не існувало.
Отже, 22 січня 1918 року почалась нова Українська державність, яка юридично закріпила фактичний стан речей, дала змогу отримати союзників у боротьбі з першою більшовицькою окупацією, яка обернулась для місцевого населення жахіттям (звіряче катування людей; розстріли за приналежність до певного соціального класу, військову не більшовицьку форму; велика кількість замордованих тіл у воді в чорноморських портах та військових казармах тощо). Незалежність УНР дала надію багатьом українцям в Україні та поза її межами на позитивне закінчення розпочатої боротьби за власне право на існування. Факт існування, хоч і не довготривалий час, окремої Української держави, змусив більшовиків з цим рахуватись при створенні своєї маріонеткової УРСР та під час утворення СРСР за планом саме федералізації, а не автономізації.
Артем Просянюк, вчитель історії Кучурганської ЗОШ ім. П.М. Каплуна.
