Світлана ЗАКОРДОНЕЦЬ, мати зниклого безвісти військовослужбовця Андрія ЗАКОРДОНЦЯ:
Я розшукую свого сина Андрія, 1991 року народження, солдата. 16 вересня 2022 року в районі бойових дій поблизу с. Правда Херсонської області мій син зник безвісти. Останній зв’язок з ним був 16 вересня, ми спілкувалися в першій половині дня. Обіцяв зателефонувати пізніше… Але я не дочекалася дзвінка.
19 вересня я пішла у військкомат, де мені сказали, що він зник безвісти, але офіційних документів ще немає. 21 вересня мені зателефонували з військкомату і сказали, що прийшли документи, що мій син зник безвісти. Ніхто з його побратимів нічого не казав, все тримали в секреті.
З початку повномасштабної війни він як мобілізований до травня служив у Роздільній. Потім його направили у військову частину. Спочатку він був в Одесі, згодом в Южному, Миколаєві. Їх потихеньку переміщали. Він не дуже хотів розповідати, де знаходиться, але я здогадувалася. Якщо затримувався, то завжди попереджав, що може не вийти на зв’язок. У мене була дуже велика тривога, коли він обіцяв зателефонувати, але у нього не було можливості.
Вже минуло понад два роки від його останнього дзвінка. Ми всюди писали, всюди зверталися, поки нічого ніде не чути. Про те, що він зник безвісти біля с. Правда, я дізналася з повідомлення. На наші звернення відповідають, що інформації немає.
Коли він зник, я звернулася до військкомату, де мені відповіли, що вони не займаються розшуком. Довелось самій розшукувати сина. Допомагає мені у цій справі Олена Удут. А ще є його друг (він з ним не служив, але вони тримали зв’язок), який сказав, що мені не потрібно їхати туди, він сам займеться розшуком. Згодом він мені повідомив, що на полі бою Андрія не знайшли. Моє материнське серце підказує мені, що він живий. У мене є ще молодший син, який теж сумує за братом.
Мені взагалі незрозумілий цей статус “зниклий безвісти”. Як це людина може зникнути, що це за статус такий? Можливо, він у полоні. Ми з нетерпінням чекаємо на його повернення, сподіваємось на зустріч з Андрієм. Молодшому сину 25 років, у нього відстрочка від мобілізації, адже я не знайшла свого старшого сина.
Взагалі, ніхто не очікував, що в наш час може трапитись таке лихо війна, яка перекреслила все наше життя. Як я живу? Я не знаю. Моє серце плаче… Але дуже хочу, щоб мені допомогли у розшуку сина, щоб усі матері дочекалися своїх дітей з війни, щоб усі наші воїни повернулися додому живими і здоровими.
Наш кор.
