Кожен вчитель – неповторний, бо по-своєму любить дітей. Ця любов складається з безлічі кришталиків, великих і малих, сторонньому майже непомітних. Справжньому вчителю обов’язково притаманні любов до рідного краю, палке захоплення професією, людяність, чесність, скромність. Саме така неординарна, творча, закохана у свою роботу ветеран педагогічної праці, вчителька української мови та літератури Валентина ПЕНЬКОВА.
Кажуть, що вчитель – професія, яку потрібно любити душею, інакше працювати не вийде. Недарма Валентина Михайлівна розповідає про свою роботу з посмішкою та захопленням. Про таких у народі кажуть: «Вчитель від Бога». Адже робота справжнього вчителя не закінчується дзвоником з уроку. Те, що одержують учні в спілкуванні з ним, стає частиною їхньої особистості.
Як усе починалось
Народилась героїня нашої оповіді в Роздільній. Її батько працював техніком на пошті, мати у лікарні. Ніхто не був пов’язаний з педагогікою. А маленька Валя ще з дитинства мріяла бути вчителькою: розставляла баночки, подушечки, пляшечки (бо ж які іграшки у той час!) і навчала їх.
Після закінчення Роздільнянської середньої школи № 2 спробувала вступити в Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова, але не добрала один бал: склала два іспити на п’ятірки і два на четвірки, у підсумку 18 балів, а прохідний був 19. На заочне відділення не взяли, бо не мала роботи. Звернулась до колишнього завідувача районного відділу освіти Косовського по допомогу. Наступного року вступила до вишу, аби здобути омріяну спеціальність вчительки. Навчалась заочно, а в 1967 році у трудовій книжці нашої героїні з’явився запис: “Призначити тов. Пенькову Валентину Михайлівну учителем ІІV класів Старостинської восьмирічної школи Роздільнянського району Одеської області”. Власне школа була розташована в с. Бакалове, на горі (зараз від неї не залишилось нічого). Тоді, за спогадами вчительки, були класикомплекти: два учні в 2 класі, два в 4му.
Лише рік пропрацювала пані Валентина в початкових класах, а потім навчала дітей української мови та літератури. Все своє життя присвятила філології. Поцікавились, чому саме філологія, на що вчителька відповіла: “У мене була дуже гарна вчителька української мови та літератури Надія Павлівна Міхович (по чоловіку Наливана). Вона дуже цікаво викладала свій предмет, тим більше я дуже любила читати українську літературу”.
Після Старостинської школи мене забрала до себе в четверту міську школу Єфросинія Крестовська, яка на той час керувала цим навчальним закладом. Вона була досвідченою вчителькою математики, дуже розумна жінка. Ретельно підходила до підбору кадрів, щоб кожен член колективу почувався як у родині. Ми були дуже дружні, допомагали одне одному. Саме Єфросинія Никифорівна підняла авторитет четвертої школи і завжди підтримувала мене у перші роки моєї роботи в школі, згадує Валентина Михайлівна.
У школі № 4 вчительці української мови та літератури дали класне керівництво у 4Б класі, де навчалося 30 учнів. У 1975 році, коли ці діти закінчили 10 клас, 25 учнів вступили до вишів. Пані Валентина пам’ятає цих хлопців і дівчат й досі. Взагалі за весь період педагогічного стажу у вчительки було чотири випуски. Сім років пані Валентина пропрацювала в першій школі, куди її запросив тодішній директор В.С. Галуцький. Багато років Валентина Михайлівна була керівницею районного методичного об’єднання вчителів української мови та літератури.
З теплотою згадує вчителька, як разом зі своїми учнями відвідували концертні програми за участі відомих артистів того часу, що проходили в обласному центрі, їздили на різні екскурсії тощо. А ще були вечорниці з варениками та інші розважальні заходи, в яких брали участь всі учні класу та ніші школярі.
З якими труднощами довелось стикатись
Коли береш новий клас під своє керівництво, важкувато перші пів року. Адже кожна дитина має свій характер, позитивні риси, якісь недолічки маленькі (ред. саме так сказала пані Валентина). А як ми з дітьми ридали, коли вони випускалися зі школи. Алевже 1 вересня нові зустрічі, нові обличчя, нові характери… І все це повторювалось, коли після чергового випуску знову брала під своє крило новий клас, згадує вчителька.
Найбільше запам’яталися, звісно, перший випуск і останній (до речі, Валентина Михайлівна була класним керівником нашої колеги Наталії Буковської). Учні, зазвичай, придивляються до вчителів, намагаються дізнатися, чи можна їй на голову сісти, чи будуть їх суворо карати за погані вчинки тощо. Валентина Михайлівна ніколи не кричала на своїх вихованців, намагалася вирішувати вся проблемні питання на рівні вчитель учень, іноді залучаючи у складних випадках батьків, і наступного дня “золотий хлопець!”. Учні всіх випусків завжди добрими словами згадують свою вчительку, адже вона знаходила спільну мову з усіма школярами. Вони почувалися як за кам’яним муром, мали надійний тил в особі свого класного керівника. І, звісно, вона знає, що її всі називали “Дюймовочка”, бо була невеликого зросту, але з великою душею людина.
На питання, чим вчителька займається після виходу на пенсію, Валентина Михайлівна відповіла: «Наразі я багато читаю, дивлюсь телевізор, займаюсь хатніми справами. До речі, маю свою бібліотеку, де дуже багато української літератури. Зараз перечитую те, що не входило до шкільної програми, зокрема із Павла Тичини, Лесі Українки та ін. Коли треба було, займалася з онукою. В перші роки після виходу на пенсію я навіть не ходила повз школу, не відвідувала ніякі лінійки, але спілкувалась і спілкуюсь зараз зі своїми колегами та колишніми учнями по телефону, зазначила пані Валентина.
Від колег і батьків учнів – з пошаною
Валентину Михайлівну й досі пам’ятають у школі. Ось, що про неї каже вчителька англійської мови Ліна МІЩЕНКО: “Багато років ми пропрацювали з Валентиною Михайлівною, шановною моєю колегою, в нашій рідній четвертій школі. А точніше, декілька десятків. Вона вчила моїх дітей. Завдяки їй моя донечка вільно спілкується нашою мовою і пише мені нею з-за океану. Пам’ятаю, як вона переживала, коли не встигала звечора написати твір, бо неможливо було уявити собі, що на урок до Валентини Михайлівни ти приходиш непідготовлений. Отже, встала о 4й ранку і написала таки його.
На вечорниці, які готувала Валюша, з радістю приходили учні різних класів і колеги. Атмосфера там була душевна. Учні класів, де вона була класним керівником, мали її за добру всерозуміючу, дбайливу матусю. До неї вони йшли, щоб поділитися не тільки радістю, а й горем, тому що знали, що вона завжди і підтримає, і дасть пораду. Чудово, що на світі є такі вчителі, як Валентина Михайлівна! Вони не вміють працювати абияк. У них все повинно бути на найвищому рівні: і уроки, і заходи, і спілкування з учнями. Вони люблять по-справжньому свій предмет і знають його бездоганно. Для них немає чужих дітей, і серце своє вони віддають їм.
Зі святом тебе, Валюшо! Від щирого серця хочу подякувати за твою довгу і таку необхідну працю! Пишаюся тим, що працювала разом з тобою! Щасливих тобі світанків і гарного настрою щоранку!!!”.
Про Валентину Михайлівну, як про колегу, розповіла і вчителька математики Ольга ШОВКАЛЮК: “Хочу сказати слова подяки Валентині Михайлівні, моїй наставниці, яка підтримувала та допомагала в роботі, моїй колезі за чуйність і увагу, за навчання моїй синів. Ви не тільки вчили мові та літературі, а й вчили жити своїми мудрими порадами, чуйним ставленням і справедливими настановами. Валентина Михайлівна допомагала долати непростий шлях осягнення знань. Я щиро бажаю здоров’я, благополуччя, сил і чудового настрою”
Теплі слова вітання і подяки висловила мама Оксани ГРИНЬ: «Від імені батьків випускників 1996 року щиро вітаємо з Днем працівників освіти та ювілеєм, який нещодавно святкувала Валентина Михайлівна, наш класний керівник. Завжди згадуємо її з любов’ю і теплом. Вдячні їй за виховання наших дітей».
Слово про вчительку також сказала Зінаїда ВОДОДЮК: «Валентина Михайлівна не була класним керівником у наших хлопців, а викладала в обох українську мову. Я, як дочка вчителів і мама двох синів випускників ЗОШ № 4 1993 та 1997 років випуску, висловлюю глибоку вдячність від усієї нашої родини і передаю найкращі побажання нашим дорогим учителям з нагоди Дня працівників освіти. Здоров’я, благополуччя, творчих успіхів, Перемоги та миру, на який ми всі так довго чекаємо!».
Школа для Валентини Михайлівни – це все її життя. Її заслуги були гідно оцінені: вона “Відмінник народної освіти”, “Старший вчитель”, “Вчитель методист”. Щодня приходячи до школи протягом 39 років, вона говорила зі своїми учнями про звичайні людські цінності: доброту, милосердя, взаємодопомогу. І кожне її слово, слово вчителя, як цеглинка, вибудовувало людину – гідну, чесну, щиру. І таких серед її учнів дуже багато.
