Що про проблему безпритульних собак думають роздільнянці

Бліц-опитування: “Безпритульні тварини: проблема та шляхи вирішення”

Ми продовжуємо цикл публікацій в межах реалізації проєкту «Безпритульні собаки: проблема та шляхи вирішення». У попередніх матеріалах описали, якою є ситуація з безпритульними собаками у місті Роздільна та які вдалі практики вирішення цієї проблеми втілили в інших громадах. На цей раз ми провели бліц-опитування серед роздільнянців, щоб з’ясувати чи відчувають вони проблему безпритульних собак в місті, чи ставали свідками або безпосередніми жертвами укусів тварин та як вони бачать можливий вихід із ситуації, що склалася в Роздільній. Для цього, навідались у місця масового скупчення безхатченків. Детальніше у відеорепортажі.

Залізничний пішохідний перехід

Перейшовши, як ми звикли говорити, «на той бік» міста, біля магазинчиків і таксистів побачили п’ять тварин. Розпитали у місцевих, як вони співіснують з тваринами.

Олена:

­Коли дитина ходила в садочок, то безпритульні собаки ходили за нами, мабуть, були голодні, але не злі. Тобто, випадків, щоб вони скалились на дитину, чи хотіли вкусити, не було. Але, звісно ж, з собаками треба щось робити. Це ж не діло, що вони ходять голодні. Потрібна стерилізація, можливо подумати про якійсь притулок.

М., пенсіонерка:

­ Я вам скажу, що цих собак привчили тут бути, постійно годують з розташованих поруч магазинів.

О., таксист:

­ Щойно вони почнуть «гуляти», буде непереливки. Ось там, у провулку біля Свято­Інокентіївського храму, їх штук 12. Господарі приватних будинків підгодовують тварин. Там, дійсно, проблема. Вони можуть кинутись і на дітей. Коли везу людей, розповідають, що собаки кидаються, особливо ввечері, коли люди йдуть з електричок додому. Тож їх підгодовують.

Ольга:

­ Завжди ношу повну сумку хліба із собою. Я працюю на базарі, тут ситуація більш­менш спокійна. А живу на «тому боці» і проходжу по вул. Затишна, поруч пров. Затишний, і там повно собак. Люди підгодовують їх, бо вони стрибають, плутаються під ногами. Нещодавно в тій місцевості було шість­сім цуценят. Їх привела сучка в приватному будинку, що поруч. Я звернулась до місцевих зооволонтерів, вони відреагували. Запропонували господарю простерилізувати тваринку, він відмовився. Люди за допомогою волонтерів розібрали цуценят. Але після «гулянки» у собак знову їх там повно.

https://youtu.be/MN2T0Zn1nj4

Район п’ятиповерхівок по вул. С. Дмитрієва (колишня вул. 40 років Перемоги)

Надія:

­ Я висаджувала квіти біля гаража на початку липня. Місцева зооволонтерка вигулювала свою собачку і навколо неї була зграя собак, яких вона підгодовує біля нашого будинку. Я сиділа на почіпки, а велика чорна і жовта собаки почали гарчати, накинулися на мене і вкусили. Я перелякалася, стала солдатиком і не могла поворухнутися.Звернулася до жінки: «Ви їм можете щось сказати, щоб вони на людей не кидалися?». Реакції не було. Я обурена не собаками, а ображена на цю жінку.  Я їжджу на велосипеді на роботу і часто бачу, як вона зазиває собак до нашого двору, аби погодувати. Є такі, що приходять, уходять, а деякі залишаються тут. Потім на дітей нападають, на велосипедистів. Я би хотіла, щоб цих собак у дворі не було. У нас поруч є пустир, гаражі і залізниця, можна ж огорожу зробити, будки там поставити. Вони нікому там не будуть заважати.

Ангеліна:

­ Настільки багато собак, що коли виходиш з дому з дитиною чи без, або дитина сама йде кудись, думаєш, який шлях обрати, де не кинуться на тебе собаки. На вулиці, де я мешкаю, є зооволонтерка, яка годує собак, але там дуже багато дітей.   Страшно просто пройти повз те подвір’я. Причина в тому, що у нас дуже багато людей, які безвідповідально ставляться до тварин, яких заводять вдома. Вони не можуть їх стерилізувати, якщо не хочуть мати цуценят, а просто вивозять їх і викидають у центрі міста, де потім тварини плодяться і кидаються на людей. Я проти того, щоб їх труїли і вони в муках вмирали. Ні, це не правильно. Але,  за можливістю, треба зробити за містом якийсь притулок, де б за ними доглядали, годували, стерилізували тощо.

Евеліна:

­ Я вийшла на вулицю погуляти, пішла в сусідній двір до подруги, потім повернулася, на мене напали собаки, я впала, почала кричати. Вибігла мама і ще дві жінки і прогнали собак. Потім ми пішли в лікарню. Раніше я не боялася собак, а тепер боюся.

Катерина, мати Евеліни:

­ Я вважаю, що собак треба ізолювати подалі від людей, дітей, адже вони непередбачувані. Елічка до цього інциденту гладила цих собак, любила їх, а тепер боїться. Це був не перший випадок, і собачки маленькі потерпали, і кошенята, і діти. Це дуже страшно. Вранці ця собака укусила Елічку, а зараз ми її гладимо, але невідомо, як вона поводитиметься через п’ять хвилин.

Я переїхала до цієї п’ятиповерхівки у 2018 році. Тоді і у нас у дворі, і в сусідньому було багато цуценят. Тітка Алла намагалася їх всіх роздати у добрі руки, а ті, що залишилися, підросли і крутяться серед нас. І ще підкидують нових. І що з ними робити, ми не знаємо.

Алла:

­ Ця проблема існує дуже давно. Я живу в цьому будинку вже понад 20 років. Коли сюди в’їхала, було багато собак на подвір’ї, на смітнику, біля смітника. Вони збивалися зграї, потім їх знищували. Коли моїй дитині було 11 ро­ків, її порвали собаки, вона лежала навіть у лікарні. Робили операцію, зашивали рану. Тобто, я також свого часу постраждала від безпритульних собак.

Постійно в нашому районі викидають собак на вулицю. Десь 6­-7 років тому я почала самостійно розв’язувати цю проблему. Намагалася прилаштувати цуценят у хороші руки. У період карантину цей процес загальмувався, я колола собакам кастрил ­ препарат, який припиняє розмноження. Потім познайомилася з такими ж небайдужими людьми ­ зооволонтерами. Ми почали звертатися в міськраду з проханням посприяти у відкритті притулку, провести стерилізацію тварин. Цього року в квітні приїздили представники організації “Animal SOS Odessa “, які стерилізували собак і котів. Але це не розв’язує проблему, бо люди викидають своїх тварин напризволяще щодня.

Нещодавно у фейсбуці була інформація про чоловіка, який викинув цуценят у парку, а коли йому зробили зауваження, то він їх забрав і покинув навпроти районної лікарні. Волонтерка знайшла їх і забрала. І таке у нас трапляється щодня. Влада не встигає виділяти кошти на стерилізацію тварин, бо стерилізували, наприклад, 50 тварин, а на їх місце викинули 100, майже всі ­ жіночої статі. Ми допомагаємо в стерилізації, допомагаємо відловлювати  тварин, годуємо по всьому місту за власні кошти, але завжди волонтери винні, бо, якщо б ми не годували, мені особисто кажуть, то такого б не було. Але ж вони такі ж самі живі, які і ми, в них тече кров, вони ні в чому не винні, бо їх викинули напризволяще горе­-господарі, нелюди, так сказати. Я сама вчителька, мама. У мене завжди, у батьків, у бабусі, у тіток, у дядька було і є багато тварин, нам прищепили любов до них ще з дитинства. На мою думку, хто не любить тварин, той не має серця і душі. Все, що можемо, ми робимо.

З приводу покусів собакою сусідської дитини, то я цього не бачила: в той час лікувала за гаражами хворого котика і лише чула якийсь ґвалт, крик. Я не могла туди побігти, бо через травму погано рухаюсь. Потім мені сказали, що постраждала моя сусідка Елічка. Дитину дуже шкода.

Який я бачу вихід з ситуації? Два тижні тому приїжджали представники влади. Ми оглядали місце, де можна зробити вольєр для собак. Я зібрала п’ять підписів, а три сім’ї не погодилися, бо кажуть, що буде воняти сечею, хоча гаражі далеко і там поблизу ніхто не живе. Ще один вихід ­ це притулок для тварин, про що ми говоримо вже п’ять років. Як на мене, гуманний спосіб ­ це взяти і закрити їх у вольєрі, місцевість дозволяє, далеко від будинків, десь метрів 400.Вони не будуть нікому заважати і там буде лише чотири собачки. Я передала це звернення з п’ятьма підписами в міськраду, хай вони вирішують це питання. Мене запевнили, що намагатимуться розв’язати цю проблему в правильному руслі з гуманної точки зору.

Подібна проблема існує і в районі старої 9-­поверхівки, там собаки бігають за машинами, за людьми, за велосипедами. Хоча там більше люблять тварин, їх годують. У нас у дворі мало хто підгодовує собак. Колись наші волонтери допомагали мені їх годувати, але через невдоволення деяких людей відмовилися від цього. Існує й така ситуація, коли собаки вибігають на проїжджу частину і кидаються на автомобілі, на велосипеди і гавкають, чим наражають на небезпеку водіїв.

Стосовно Елічки. Вона завжди підгодовувала собак, гладила їх. Але ж тварини непередбачувані. А того дня до нас у двір забігли собаки з сусідньої багатоповерхівки, і тому виникла ця прикра ситуація.

Я роблю все можливе: і прибираю біля смітника, і обробляю собак від паразитів, і роблю щеплення від сказу тощо. Але якщо ґрунтовно підходити до цього питання, то, по­перше ­ це реєстрація домашніх тварин, ідентифікація (вживлення чіпа підшкірно): якщо викинув господар ­ штраф, і не 100 ­200 гривень, а декілька тисяч. Це має бути злагоджена робота поліції та ветеринарної медицини, ще мають працювати відповідні закони, як у Європі. Одних ми прикриємо у вольєр, інших нам підкинуть. Перетримки у нас немає: там, де люди добрі брали тварин на перетримку, знайшли чумку, отже 5­8 років там не можна тримати тварин. Що робити далі ­ не знаю. Подивіться на парк, на базар, біля вокзалу: люди викидають своїх тварин. На даний момент, поки немає закону про реєстрацію, хоча він має вступити в дію восени, ми маємо десь прикрити своїх собак.

Район дев’ятиповерхівок

Ярослав:

­ Дуже багато тварин підкидають у подвір’я, де я проживаю, біля «старої» багатоповерхівки. Ось лиш нещодавно двох кошенят підкинули та одинадцять цуценят. Довелося за ними доглядати. Багатьох ми роздали в добрі руки, а двох, Бімку і Сімку, й досі разом з Іриною підгодовуємо. У нашому районі 35 котів назбирається і 11­-12 собак. Вихід лише один – притулок.

Галина:

­ Дякуємо нашим волонтерам, зокрема Аллі Гончаренко, та небайдужим роздільнянцям ­ Валентині Болгаровій, вірменам, що м’ясом торгують на базарі, за те, що дають кісточки, якими підгодовуємо тваринок.

Ірина:

­ Дякуємо благодійній організації “Animal SOS Odessa” за можливість провести стерилізацію 180 тваринок, серед яких і наші підопічні. Крім того, допомагали провести цю процедуру і домашнім тваринкам.

Анатолій:

­ Люди, які опікуються цими тваринками, як справжні батьки для них. Ми, хто живе тут поруч, лише допомагаємо їм, чим можемо. Вони всі необхідні процедури їм роблять. Просто шкода тваринок, та ще й багатьох підкидають. За автодором, біля залізниці ­ прекрасна територія. Вона недалеко та й під’їзд є. Можливо, такий варіант розглянути.

Вулицями міста

Яна:

­ Собачки в парку, здебільшого, між собою граються, але бувають дуже агресивні. Взагалі­то, вважаю, що тваринки повинні мати господарів, перебувати або в родині, або в притулу. Коли вони безпритульні, то з часом дичавіють, а іноді неадекватно реагують на людей.

Наталя:

­ Ми їздили з дітками на велосипедах, і на нас напала зграя собак, хоча їхали не швидко, не провокували їх, але вони все одно накинулись. Дякувати, обійшлося без травм, але діти та й ми дуже налякалися.

Світлана:

­ Люди здебільшого самі провокують собак. Дехто каже не годувати собак, але, вибачте, якщо вони будуть голодні, то будуть звірами. Як би я не працювала, а жила б на одну пенсію, то сама б не могла вижити, не те, щоб собак годувати. У мене в Чобручах їх багато, вісім собак вдома на перетримці, 24 коти, по вулиці ­ 10, яких треба годувати, ще по вул. 40 років Перемоги, 4­А. Люди озвіріли, чи не розуміють? Їм шкода кинути шматок хліба собаці? Я хочу сказати, що собаки на відстані відчувають людину. Як вихід з цієї ситуації ­ зробити вольєр. Не по­людськи не годувати тварин, не дати їм води, особливо, коли була спека влітку. Я не розумію таких нелюдей.

Віктор:

­ Популяція безпритульних тварин у місті залежить від свідомості людей. Звідки беруться ці собаки? По­перше, їх викидають люди. Я живу на околиці міста, де доводилось неодноразово підбирати цуценят, у мене майже всі собачки з вулиці. Прищеплюю їх, дезінфікую. А скільки їх ще бігає. Тож все йде від людей, від нас.

 

Провівши бліц­-опитування серед роздільнянців, ми побачили різні точки зору щодо спільного проживання з безпритульними тваринами. Одні вважають, що їх не варто підгодовувати і тоді вони не будуть приживатися у громадських місцях, інші ж думають, якщо не давати їм їсти, то тоді реакція тварин може бути агресивнішою, що призведе до трагічних наслідків. Єдине, в чому роздільнянці зійшлися в думці, – це необхідність підвищення свідомості людей та відповідального ставлення до тварин, а також створення притулку, або спеціально відведеного місця, де б були створені відповідні умови для перебування безпритульних тварин, а люди перебували б у безпеці, пересуваючись вулицями міста.

З метою налагодження комунікації між представниками влади, депутатським корпусом міської ради, поліцією, ветеринарами, зоозахисниками, місцевими мешканцями на найближчу перспективу планується проведення зустрічі задля пошуку шляхів зменшення популяції безпритульних тварин у Роздільній. Про її результати повідомимо згодом.

Наталія БУКОВСЬКА

Ця публікація підготовлена у співпраці з Українською Асоціацією Медіа Бізнесу  та за підтримки ЮНЕСКО, за фінансування народу Японії. Автори несуть відповідальність за вибір і виклад фактів, що містяться в цій публікації, а також за висловлені думки. які не обов’язково належать ЮНЕСКО та жодним чином не зобов’язують Організацію.

 

Залиште свій коментар